У десять років він дізнався, що у нього є бабуся і живе вона на одному з хуторів, недалеко від їхнього міста. Мама довго намагалася пояснити йому, чому вони так довго не спілкувалися. А потім припинивши викручуватися сказала прямо.
— Моя мама, твоя бабуся, не любила твого тата, навіть більше. Просто так. Без всяких причин. Тому, коли ми одружилися всупереч її волі, вона припинила з нами спілкуватися. Та й зараз. Зараз, я сама подзвонила до неї і сказала, що треба, щоб вона тебе побачила. Бабуся передзвонила через кілька днів і попросила відправити тебе не все літо. Ти поїдеш?
Хлопчик був розгублений і збентежений. Він не очікував такого. Але, чесно кажучи, вибір був невеликий. Або сидіти в задушливому спекотному місті і шлятися з такими ж як він по вулицях. Або їхати до невідомої бабусі, на якийсь хутір. Але це було хоч щось нове, і він погодився.
Через тиждень мама сама, без тата повезла Мішу. Коли вони приїхали, то бабуся виявилася високою, міцною літньою жінкою з суворим поглядом очей і міцно стиснутими губами. Вона довго сиділа за столом і розмовляла з мамою, а він…
А він в цей час ходив навколо з подивом спостерігаючи за природою. Яку до цього бачив тільки по телевізору. Пташки, курочки, свині в хліві і корова. А ще собачка на ім’я Петрович і великий сірий кіт Пузан. Міша був у захваті.
Мама раділа і обіймала бабусю, а та хмурилася. Вона хвилювалася. Їй треба було дивитися за господарством, і як складуться її стосунки з онуком дуже хвилювало її. Але все склалося добре. Онук охоче допомагав їй. Тягав відра, виносив гній і бігав по двору з Петровичем і Пузанов. Петрович був названий на честь першого чоловіка бабусі.
— Дуже схожий вже, сміялася бабуся і намагалася супити брови. І хто ж його знав, що це зовсім не він, а вона.
Пузан відразу прив’язався до Міші. Він ходив за ним невідривно і підставляв свою велику голову під його долоні. Він не звик до ласки і для нього хлопчик, який бавився з ним, став чимось на зразок Бога. Пузан чекав, коли бабуся піде і залазив у ліжко Михайла. Так вони і спали обнявшись. Петрович страшно ревнувала і іноді сварилася з котом. Але потім всі весело відправлялися на рибалку і день був прожитий не дарма.
Так в турботах і розвагах пролетіло літо, і прийшов час повертатися в місто. Забирати Мішу приїхала не тільки мама, але й тато. Вони довго сиділи за столом з бабусею і про щось говорили. Пили і їли курятину з гречкою. Бабуся чомусь плакала і мама плакала, а тато хмурився і підливав бабусі в стакан пахучу рідину.
Петрович і Пузан тривожно дивилися на новоприбулих і тулилися до Міші. Вони боялися, що ось ці тітонька з дядечком заберуть їх хлопчика. І як їм тоді жити?
Міша сидів поруч з котом і собакою і притискав їх до себе. Він намагався їх заспокоїти і сам страшно засмучувався. Він не міг уявити собі, що завтра вже не побачить своїх друзів.
Потім бабуся встала з-за столу і дихнувши на хлопчика запахом випитого сказала:
— Ми тут з мамою і татом посиділи і поговорили. Ти можеш, Мішута, взяти Петровича і Пузанчика з собою.
Міша підстрибнув і повис на шиї у бабусі. Вона посміхалася і обіймала його.
— Ну ну ну. Котячі ніжності, повторювала бабуся і гладила Мішине волосся.
Міша особисто посадив Пузана і Петровича в таксі. Водій довго кривився і заспокоївся тільки, коли бабуся вклала йому в руку кілька папірців і дала пляшку з-під кока-коли з дивною білою рідиною всередині.
Кіт і пес уважно і насторожено озиралися в машині і заспокоїлися, коли поруч з ними влаштувався Міша. Вони притулилися до своєї людини і лягли на сидіння. Раз він тут, то все буде добре.
Бабуся на прощання чомусь поцілувала тата. А тато довго ніяковів. Потім вона обняла маму і непомітно сунула їй в кишеню плаща товстий конверт. Міша все бачив з машини, але вирішив промовчати. Це їх дорослі справи і його не стосуються. А найголовніше…
А найголовніше, що Пузан і Петрович лежали поруч. Всі сіли і таксі рвонуло в сторону міста. Тато довго мовчав, а потім сказав:
— Міша. На наступний рік знову поїдеш до бабусі?
Міша зрадів і погодився. І поставив одну умову. Щоб Петрович і Пузан теж з ним поїхали.
– Скільки років. Скільки років, сказала мама і схлипнула.
Нічого, відповів тато. Добре, що ти їй зателефонувала. Добре, що встигли. Тепер все буде добре.
Таксист чомусь зітхнув і зауважив:
— Заздрю вам. А ось я досі не можу звести дружину і маму. Скільки вже років минуло, а все ніяк. І замовк.
У школі Міша писав твір на тему – “Як я провів літо”.
Він довго думав, як почати і що писати потім і почав…
Моя бабуся – найкраща в світі.
Автор: ОЛЕГ БOНДАРЕНКО.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
