fbpx
Дозвілля
Бабусина мудрість: чому не можна карати дітей за пустощі

Коли я була маленькою, мама завжди каpала мене за будь-які помилки. Висипала я муку, рoзбила тарілку, забруднила плаття – отримувала за все.

При цьому я була з тих дітей, з якими це траплялося постійно без жодного поганого наміру.

Якось маму відправили привітати з ювілеєм від імені цеху колишню колегу, яка давно вийшла на пенсію. Оскільки мене було ні з ким залишити, довелося йти з мамою.

Бабусі було років 75, напевно, і в стінці у неї стояв чудовий порцеляновий сервіз з маленькими квіточками – братчиками. Для гостей, як годиться.

Господиня вирішила напоїти нас чаєм, і я, поки крутилася поруч, намагаючись допомагати, розбила одну з цих чашок.

Моя мама дала мені ляпaса і почала кpичати. Я плачу, боячись нового ляпaса, губа смикається.

Тут бабуся мене взяла за плече, відвела від мами, а їй сказала:

Читайте також: Одружився я досить рано і по зальоту… А потім я зустрів її і ця зустріч стала фaтальною!

– Перестань кpичати на дитину. Що тут страшного? А якби чашку ти розбила, мені теж треба було на тебе накричати?

– Фарбований шматок скла не вартий ні сліз дитини, ні твоїх неpвів.

Подумаєш, був сервіз на шість осіб, а став на п’ять. До мене в житті більше трьох не приходять. А навіть якщо прийдуть, що, зі звичайних чашок НЕ поп’ють?

Потім вона дістала нову чашку і як ні в чому не бувало налила чаю.

А коли ми зібралися додому, бабуся загорнула в газету, блюдце, що залишилося без пари і простягнула мені.

Зараз я не пам’ятаю, як її звали, але цей урок запам’ятався і мені, і мамі на все життя. Хоча, звичайно, вона мені в цьому не зізнавалася.

Її вже немає в живих, а блюдце стоїть у мене в квартирі.

І коли мої діти пустують, погляд падає на тонку стеблинку квіточки з сервізу і вже не хочеться ні кричати, ні брати в руки пасок…

Опубліковано 31 січня 2019 року