Бачу, ходить мама моя навколо хати зі своєю палицею. Сиджу тихенько, навіть дихаю через раз, аби вона бува не зрозуміла, що я вдома. так, картина не з приємних, але почувши мою історію ви зрозумієте, що іншого виходу я просто не маю.
Мама моя дуже добра людина. Для неї ніколи не було головним матеріальне. Знаєте отих людей, що із себе тобі останнє віддадуть, то то про мою маму рідну.
Ніколи ми не мали статків великих, але мама завжди мала чим із людьми поділитись, чим допомогти. Що на городі вродило, чи в сараї виросло, а може, хто віддав що, то у нас не затримувалось, мама мала кому те все віддати від щирої душі.
Ми звикли до от таких маминих дивацтв, але до того, що вона зробила оце востаннє, ми готові явно не були.
У мами нашої у сусідньому селі сестра є двоюрідна. Колись, дуже багата і впливова жінка не мала бажання родичатись із нами. Добре пам’ятаю, як на якому святі мама моя по простоті душевній підійшла привітатись, а та аж відскочила з таким виразом обличчя, ніби щось дуже неприємне сталось.
Однак, роки пройшли, пройшла і впливовість маминої сестри. Завод де вона була директором закрили, а люди почали з села виїжджати у пошуках кращого життя. Мої троюрідні брат і сестра за кордоном нині, а тітка тут лишилась.
І ось, нещодавно до мами зателефонували сусіди тієї сестри маминої і сказали, що вона злягла. Мовляв, доглядати її нікому, сільський голова вдіяти нічого не може, бо та тітка не одинока, а діти про маму просто забули і вже давно не виходять на звязок.
Моя ж добра і така співчутлива мама, яка сам ледь ходить по цій землі і то при допомозі палички, поїхала і забрала ту сестру свою двоюрідну до себе.
— не дай Боже нікому до такого дожити, – каже мені, – А якби то я була? Хіба я не догляну, чи чужа вона мені?
Як ми із сестрою не були проти, а мама на своєму стояла і край.
А тепер маємо ми мороку і куди гроші дівати. То підгузки, то до аптеки, то ще несподівані і такі вартісні витрати. Гроші просто рікою йдуть на те, аби мама моя могла доглядати чужу нам усім людину.
І все б нічого, але ж у мами здоров’я немає. Вона просить про допомогу у нас, дітей своїх.
— Олю, – протягує мені 200 гривень, – підгузки скінчились і пелюшки треба, у мене більше немає. Додаси там скільки треба. Купи, бо ж без цього як без рук.
У мене двоє дітей, працюю на пів ставки прибиральницею, чоловік служить. Ну от скажіть, які “додаси”, звідки?
От і сиджу у домі тихцем коли мама приходить. Знаю. що завітала не просто так, а їй щось потрібно. Та й навіть не їй, а тій, чужій нам жінці.
Розумію, що так не можна, але інакше не знаю, як реагувати на ситуацію, що склалась.
Ні сил, ні фінансів на все це не вистачає. а як бути, просто розуму не докладу.
13,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
