Багато років ми з мамою збирали гроші мені на квартиру. Купка росла із місяця у місяць, що не могло не тішити нас обох. Однак, коли вона повернулась із заробітків, а я вже й квартиру собі обрала, то раптом почула, що ті гроші потрібні їй на більш важливу справу.
Я заміж вийшла одразу після школи. Мій чоловік був студентом, тож ми вибору не мали – пішли жити до його матері. Моя мама пропонувала до неї переїхати, але я одразу сказала, що того не буде. Я ніколи не любила село. Для мене кожен день там був випробуванням, тож хай де, але не в селі.
Свекруха спочатку була дуже доброю і люб’язною. Перші пів року у нас із нею ніяких розбіжностей не було і я зробила непоправну помилку – розслабилась і заспокоїлась, стала почуватись, як вдома. Та Людмила Ігорівна вирішила, що вже досить гратись у добру і почались постійні причіпки.
Я була на третьому місяці, саме почувалась не надто добре, а вона за мною назирці ходить і все їй не так. В обличчя казала і мені і Владу, що я не надто хороша дружина і невістка. Зрештою, я взагалі з нею розмовляти припинила. Так легше було і спокійніше.
Мама моя жила далеко і почувши у якій я ситуації пообіцяла мені допомогти з житлом. Тітка Тамара – мамина сестра, уже десятий рік була в Італії і заробила двом дітям на однокімнатні квартири:
— То що, я не зможу? – сказала мама і рушила за кордон.
От так ми разом із нею складали гроші на купку. Щомісяця я клала сталу суму, інколи більше, якщо мама брала підробіток. Натхненна тим, як швидко збільшується сума, я чоловіку своєму похвалилась, що от у нас скоро і квартира буде. Ми разом обирали вже і район і планування. Я була справді щаслива тим що нарешті з’їду від свекрухи.
За три роки вже ми на однокімнатну зібрали. Я ж вирішила, що здатна ще трішки витерпіти і все ж узяти двокімнатну. Мама тільки підтримала мене у тому прагненні.
А свекруха не вгавала. Їй усе було не так і не те. Зайде до нас у кімнату і давай пальцем по поличках :”Чого пил не треш?”. Іду я до магазину, а вона у слід: “Не соромно? Чи ти заробила хоч на крихту хліба?”. І так в усьому і скрізь. Бачте, їй спокою не давало те, що я не працювала. А те, що дитині три роки і в садку вона не могла бути без мене, її не хвилювало.
У нас із чоловіком завжди були гарні стосунки. Тож коли він показав авто на одному із сайтів продажу і сказав мрійливо, що хотів би таку, я одразу взяла із купки необхідну суму і придбала для нього ту машину. Все ж, ми сім’я і їздити на ній будемо разом.
Однак, цього ніяк не захотіла зрозуміти моя мама. Вже ми зібрали гроші і можна було б і квартиру придбати, як мама приїхала до мене на гостину. Вона побула три дні і раптом сказала мені, що ні про яке житло для мене не варто й мріяти. Я аж сіла – як то, гроші ж є? Чого ми їх так довго складали?
— “Складали”? Бачу, доню, що заробляла їх я, а от ти на купку відправляла і то не всі. А скажи мені, чого твій чоловік не працює? Якщо він вдома, так чого ти не пішла на роботу, адже є з ким дитину залишити? А з якого то ви гаманця придбали усе це – обвела кімнату нашу рукою? Комп’ютер тільки п’ятдесят тисяч, я мовчу про меблі і іншу техніку. Знаєш, дитино, не зможу я все життя тебе годувати і не відсутність квартири спричиняє негаразди у твоєму житті. А в мене дім у селі розсипається. Краще я в ремонт ті гроші вкладу.
От тепер, після стількох років очікування я раптом ні з чим залишилась із милості мами. Їздили ми до неї, хотіли побалакати, а вона глянула на авто і сказала, що й так нам робила усі роки послугу ведмежу:
— Я з онукою посиджу, а ти їдь, доню, зароби собі на житло. А чоловік твій може хоч у таксі піде підзаробить авто ж є?
Ну, і як мені тепер цю жінку можна “мамою” називати? Як можна так вчинити із рідною дитиною? Та ще й повторювати слова моєї свекрухи.
А може то свекруха їй на мене і намовила, як думаєте?
