Батько дуже багато зробив для мене, то що мені було вже прискіпуватися до його вибору дружини? Головне, аби була для нього доброю жінкою, а мені своє життя треба влаштовувати.

Так я собі думала, але виявилося, що я краще розуміюся в людях, ніж батько, хоч мало б бути навпаки, він би мав мене від лиха захищати, а не навпаки.

Коли батько зустрів Віру, то йому було п’ятдесят три роки, а їй тридцять дев’ять. Що цю жінку в моєму татові привабило – я не знаю. Звичайний чоловік. зарплата хороша і власний будинок. Невже заради цього закривають очі на все інше?

Я тоді була проти такого шлюбу, а потім подумала, що цій жінці й так не пощастило в житті, якщо вона на таке кидається і зайнялася своїми справами.

До батька я приїжджала рідко, зате телефонувала часто. І в одні такій розмові він і сказав, що щось себе погано почуває.

Коли я приїхала. То очі свої забула – в хаті не прибрано, їсти нічого, батько сам на ліжку аж горить.

– А де Віра?, – спитала я його.

– Не знаю, казала, що до матері поїхала і я не знаю, скільки вже днів минуло відтоді.

Я була біля батька всі ці дні і тільки на четвертий Віра приїхала і я була певна, що вона геть не в матері була. Тільки я батькові нічого не хотіла казати, бо думаю, що він і сам все чудово зрозумів.

Коли одужав, то приїхав до мене і ми разом пішли до нотаріуса аби переписати на мене хату.

– Мало, що може бути , – сказав він.

І наче у воду дивився, бо через п’ять років такого життя з коханою його й не стало раптово.

За всіма клопотами я не одразу зауважила, що Віра в цьому всьому й не бере участі, трохи постояла в чорній хустині і все. Я була дуже втомлена після того всього, а далі клопоти то з портретом, то з ескізом пам’ятника і я приїхала в будинок десь через місяць.

Йду така вся в думках про наше життя з батьком, як бачу, що біля дому люди копошаться, складають будматеріали. Я так здивувалася, бо я наче Вірі на двері не вказувала, але про це думала, бо вона в тій хаті ні прописана, ні в заповіті її нема, то я точно знаю.

Я озираюся за нею по подвір’ї аби спитати, що тут відбувається, як мені чоловік і каже один:

– А що ви тут шукаєте? Це приватна територія.

– Що? Це мій дім! Що ви всі тут робите і де Віра?

А далі як почалося вияснення, то вже й згадувати не хочу. Скільки мені пішло ще нервів аби довести, хто тут власниця.

Віру я так і не бачила і собі щасливо жила без думки про ту жінку. Була певна, що вона собі раду дасть, раз таке вчинила.

А якось в санаторії, куди ми з чоловіком приїхали відпочити, я її побачила і не одну, а поруч з літнім чоловіком. Вся така мила та ніжна, запопадливо подає йому то серветку, то сіль, біжить по страву. Мені стало неприємно, видно дуже багато той чоловік має грошей, бо біля мого тата вона так не крутилася. Я всю ніч не спала і думала чи попередити того чоловіка про неї, чи не лізти в чуже життя, адже він вже дорослий і сам має все бачити. А тоді подумала, що якби я батькові сказала про свої відчуття щодо Віри, то хто його знає чи не пішло б йому краще життя?

Я не витримала і таки підстерегла того пана і кажу йому про Віру, що так і так, крутилася коло мого тата і таке вчинила.

А той чоловік так на мене подивився, а тоді підморгнув.

– Пані, я звичайний пенсіонер, а вона думає по-іншому… Хай це буде наш секрет.

Я усміхнулася… А що? Вірі можна, а іншому ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page