Мене звуть Аліна. Два роки тому я познайомилася з Максимом. Рік ми зустрічалися з ним, а потім вирішили жити разом. Живемо ми уже рік. Ми не одружені. Нам це просто не треба. Я вже була заміжня, Максим теж був одружений.
Мені тридцять два роки. У мене є син від першого шлюбу, Сергійку сім років. Максиму — тридцять п’ять, має п’ятирічну доньку Софійку. Ми хотіли з Максимом одружитися через три роки і мати спільну дитину.
Максим залишив своїй дружині квартиру. Дружина частину грошей за квартиру віддала, частина грошей списується як допомога.
Максим відвідує Софію, купує їй одяг та іграшки. Іноді перша дружина Максима привозить доньку до його батьків, і там він зустрічається з нею. Я не проти.
Ми домовилися з Максимом, що Софійка вже має маму, і я не зобов’язана турбуватися про його доньку. Максим чудово ладнав із моїм сином і мене це дуже влаштовувало. Мій перший чоловік до нас ніколи не приходив. Із цим був повний порядок. Він платив допомогу на сина, на два тижні влітку брав Сергійка із собою до своїх батьків на дачу.
Жили ми у моїй квартирі. Все було гаразд.
Але півроку тому все змінилося. Якось Максим прийшов з роботи не один, а зі своєю донькою. Мовляв, його першу дружину поклали до стаціонару. А батьки чоловіка поїхали до родичів.
Я, звичайно здивувалась, але нічого не сказала. Я ж не звір. Софія прожила у нас цілих два тижні. Це було дуже нелегко. Хоча вона дуже хороша дівчинка: спокійна і вихована. Але це все одно чужа дитина: у неї свої звички та свої уподобання в їжі. Та й з Сергійком вони не дуже потоваришували.
А потім Софійка почала у нас з’являтися все частіше.
Перша дружина Максима йому заявила наступне:
– Ти ж влаштував своє особисте життя! Я також хочу бути щасливою. Моя мама не хоче сидіти з онукою. А ти її батько і це твій обов’язок. Так, що забиратимеш Софію на всі вихідні. Я й так із нею весь тиждень. Я що, не маю права відпочити бодай у вихідні?
Ось після цього Софія стала у нас жити усі вихідні. Мені, звичайно, це дуже не подобалося. Мені доводилося доглядати чужу дитину. Це мені завдавало дуже багато незручностей.
А тут ще почала приходити до нас мама Максима. Навіщо? А що б відвідати свою онучку. Якщо ви так за нею сумуєте, то забирайте її на всі вихідні.
А то Галина Іванівна приходила до нас і починала розпитувати Софію: чим я її годувала, а чи я купала її?
— А чому це я маю купати Софію? У неї є мама!
— Але ж вона у тебе на гостині!
Свекруха мені нічого не відповіла, але пішла додому дуже незадоволена.
Чому я мушу все це терпіти? Коли Максим прийшов додому, то я одразу ж із ним серйозно поговорила:
— Якщо твоя мама так нудьгує за своєю онучкою, то нехай вона її забирає до себе на всі вихідні. А не треба до мене приходити та перевіряти, що і як я роблю. У мене свої правила та свої звички. І міняти їх заради твоєї дочки та твоєї мами, я не збираюся.
— Але ж я батько. Бабуся та дідусь не можуть замінити батьків дитині.
— Так, я з цим погоджуюся. Але ж у нас із тобою з самого початку була домовленість: Софійка не приходитиме до нас.
Після цього Софія не приходила до нас понад місяць. А потім Максим знову привів до нас свою дочку.
— Можна Софійка сьогодні у нас переночує? У мене просто нема іншого виходу!
Я погодилась. Була субота. Я дуже хотіла виспатися у неділю. Тому ми одразу ж домовилися з Максимом про те, що він вранці встане одразу ж, як прокинеться його донька і сам її годуватиме сніданком і розважатиме її. А ось я в цей час спокійно спатиму. У свій вихідний я маю на це повне право. Я також цілий тиждень працюю.
Максим погодився. Вранці я прокинулася від того, що Софійка волала на всю квартиру:
— Ура! Бабуся прийшла!
Я подивилася на годинник. Було лише сім ранку. Я не могла зрозуміти: яка бабуся? Відповідь на своє запитання я отримала дуже скоро: буквально за десять хвилин. У мою кімнату увійшла свекруха і спитала:
— Аліно, а де у тебе борошно? Я хотіла Софійці оладок насмажити!
О, як це мене вивело із рівноваги! Отже, лишити в себе онучку на ніч Галина Іванівна не захотіла. А ось приїхати спозаранку з іншого кінця міста, щоб посмажити внучці оладки, вона не полінувалася!
– Беріть свою онучку і йдіть смажте їй оладки у себе вдома!
— Як ти можеш так поводитися! Сину, що ж ти мовчиш? Вона ж виставляє мене та твою дочку з дому!
– А що він може сказати? Я хотіла виспатися у свій вихідний, але ви позбавили мене такої можливості! Тим паче це мій дім і ви обоє тут на гостині.
— Але ж ти знала, що у Максима є дитина!
– Знала! Я знала, що у Софійки є мама, бабуся, дідусь. І в нас був договір, що його дочка не приходитиме сюди. Ніколи! А вона в нас майже живе! Так що збирайте свої валізи і на вихід усі!
За десять хвилин у моїй квартирі вже не було ні Максима, ні його дочки, ні Галини Іванівни.
Через тиждень до мене прийшов Максим і сказав, що він готовий стати моїм чоловіком та стати батьком мого сина. Ось тільки я повинна полюбити його дочку і бути готовою дбати про неї.
Чому це я комусь щось повинна? Тим паче його “любов” це привіт і бувай, а от мені і за дитиною гляди і грайся з нею і косички заплітай і мамі його забаганки на поворотах заносити. Я відмовила Максимові, і він пішов.
Мої подруги говорять – я втратила через це Максима. Втратила?
Та я з шиї зняла додатковий тягар, який так мені повісили під благородним приводом. А то: на тобі мене, мою доньку і мою маму в придачу. Люби нас, шануй нас, і наші забаганки виконуй, бо ти ж заміж хочеш.
Зробила, як зробила і вважаю себе правою.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
