fbpx

Біг чоловік городами! Я ж його доганять не буду! Я лиш Стефі дзенькнула, щоб на зошит не писати. Так, що посидить у кума та й через пару годин вернеться

Ну так, через дурницю. Але то для нього дурниця! А я таке не побачила видиво. Бо, бачте, йому треба було негайно йти сіно збирати, бо дощ передавали. І де той дощ?

Ні дощу, ні інформації.

А кума прибігла та давай розповідати, що Ількова Марина біля нього аж вмлівала, що нашатир давали!

– От актриса, – я в захопленні сплеснула руками, – От і чого я цього не бачила?

– І не кажи, – каже кума, – Ми самі стояли, ні в сих, ні в тих, бо ж хіба ми не знаємо, як вони жили? Та вона зранку як відкривала до нього рота, то тільки стулювала, коли спала. А Ілько був добряга, а не чоловік…

– Та хіба я не знаю? Ніколи не відмовляв привезти щось, а як ще до столу покличу, то хоч вчорашнє. Але з таким смаком їв та все прихвалював, що його Марина таке зроду не приготує. А то, що борщ готувати?

Приготувала і маєш на три дні їсти. лиш підігрівай.

– Так, так, – підтакує кума, – А вона ж голосила, що зварила йому юшечки. А він не встиг поїсти…

– І я таке пропустила? Юшечки? Та у неї кури від старості гигали! Аби вона коли якого когута? Та ніколи у світі!

Кума ще мені багато чого розповіла інтересного. А сама вся аж світиться, що усе сама знає, а я ну просто нуль.

– Я тобі ще потім більше розкажу, – сказала і побігла.

Це вона мені сказала… Мені, жінці, до якої ще зранку дзвонять, щоб знати яка погода, бо, що той прогноз, коли у мене коліно?

Мені, що, коли я гляну на дівчину, то я вже знаю, чи вона має кавалера і можу сказати з ким і де!

Мені, що знаю, хто до кого бігає і по скільки раз, а чиї діти від кого знаю без тесту…

Мені, що бачить далі, ніж наш сторож на фермерському полі з біноклем!

Мені, що чує про знижки і акції аж з самої області і всіх збирає на закупи.

Оце мені кума, яка знає лиш те, що бачить, буде розказувати подробиці…

Дожилася…

Такого зі мною ще не було…

І хто тому винен? – чоловік!

Сіно йому змокне!

– То, де твій, Семене, дощ, – так лагідно питаю його як кума вже пішла.

– Та, слава Богу, що не було, – каже він і нічого не підозрює.

– Але ж я тобі казала, що коліно не ниє… Казала?

– Та казала…

– Я казала,що дощу не буде?

– Та казала…

– То, чого ти мене не послухав? А тепер моя репутація в селі підмочена. А твоє сіно ні!

– Та яка репутація?, – вже він взявся в боки, – Язиками на всі сторони плескати, то репутація?

– Що?, – аж оторопіла я.

– То!

– Ти ото думаєш. Отою своєю головою, що ти щойно сказав? Та мій язик можна на міжнародні арени пускати, бо я, що не скажу – то правда. Та до мене голова ОТГ ходив як до комп’ютера, коли світла не було, бо я знаю всі дані, хто, де, коли і скільки! Та у мене старожили села питають, що коли було, бо самі вже пам’яті не мають! Та до мене наші хлопці, як стояли, то питали, скільки машин і особового складу! Та за мною скоро сюди до хати приїде Буданов і буде отут благати аби я йому наводки дала. А ти мені отаке плетеш?

Біг чоловік городами! Я ж його доганять не буду! Я лиш Стефі дзенькнула, щоб на зошит не писати. Так, що посидить у кума та й через пару годин вернеться, бо що ж його на сухо сидіти, коли я Стефі і за кума сказала?

А Марина таки актриса, знаю я чого вона отак кіна грає – пенсії Ількової шахтарської не буде, а вона ж ні зварити, ні посолити… Отак на купованому й жила… Треба, шанувати, те, що маєте, а то отак носом крутите.

А потім з кумом на лаві сидите та гав рахуєте…

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page