Власного житла я ніколи не мала. Як поїхала у Київ дівчиною, так і залишилась тут. була заміжня. проте не вдало. Залишилась одна із донькою. Куди там на власне житло гроші збирати. З чого? Аби вижити та за квартиру мати чим заплатити. Добре хоч ясла були поруч, ото тільки так на роботу і бігала.
Бігали з донькою з однієї квартири на іншу. То аби до роботи ближче, то аби ж дешевше було. Лиш на останній нашій п’ятнадцять років прожили. Її ми вже домом своїм називали. Я мріяла, що донька закінчить виш і ми з нею наскладаємо грошей на наш хай і невеличкий спільний і власний дім. Уже й будинок придивилась у селі.
Але донька з новиною прийшла – вона при надії і збирається заміж. Звісно. я була за неї дуже щаслива, хоч і розуміла, що моїй мрії про власний дім поки не судилось здійснитись.
Зять хороший виявився. Роботящий хлопець, але із неблагополучної родини. Тож молода сім’я оселилась у нашій невеликій квартирці – я спала на кухні. З одного боку мені ніби й легше стало, а з іншого тепер мусила бути за старшу над трьома дітьми.
Після появи онука донька одразу на роботу вийшла. Ми з молодими домовились, що таки назбираємо на власне житло, отже вони працювали рук не покладаючи вдень. а я в нічну зміну на роботу виходила. Проте, ми бачили, що так на квартиру ніхто не заробить. Вирішено було, що я залишусь із онуко. а вони на заробітки поїдуть за кордон.
Три роки я була за маму і тата своєму онуку. той час був для мене найпрекраснішим. Я не працювала, діти передавали гроші на сина і за оренду житла. Чи не вперше в житті я була спокійна. Напевне, саме ті три роки і показали мені. що то таке материнство і спокійне життя.
Ну а потім діти приїхали, придбали собі квартиру і переїхали. Хоча раніше була мова про те, що ми всі разом у новому житлі житимемо, після того як квартира була придбана вони про те щоб мене із собою узяти навіть і не згадали.
Оскільки свою хорошу роботу я покинула, аби з внуком сидіти, то на нову в моєму віці влаштуватись у наш час дуже складно. Я не змогла платити орендну плату і переїхала у гуртожиток.
А що донька моя із зятем?
Вони привозять мені онука, якщо їм кудись потрібно поїхати, демонстративно закривають носа, адже їм не до вподоби умови у гуртожитку і їдуть собі.
Коли ж я сказала що напевне поїду за кордон на роботу, адже мені жити ніде, донька ще й обурилась:
— Мамо, я працюю. ти ж знаєш. А малого ми з ким залишатимемо?
Нині я в Чехії на роботі. Сподіваюсь, що здоров’я дозволить мені заробити хай на невелику, але власну хату. Сумно, але розумію, що єдиній дитині я не потрібна.
28,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
