Катерина не скаржилася на долю: будинок — повна чаша, добрий чоловік, діти, улюблена робота — про що ще можна мріяти?
Але доньки виросли, будинок спорожнів, в ньому стало самотньо і незатишно. Павло раптом згадав про свою нездійсненну мрію, почав просити подарувати йому сина.
— Мені вже сорок років, час бавити онуків, а не дітей,— сміялася з нього Катерина.
Але чоловік був наполегливий, не хотів навіть слухати її аргументи, і так вийшло, що Катерина несподівано дізналася, що чекає на дитину. Вона вирішила не повідомляти чоловікові таку несподівану новину, знаючи наперед його реакцію. Нічого йому не сказавши, Катерина сама прийняла доленосне рішення.
І ніби нічого у її житті не змінилося. Тільки от її мрія про онуків, на яких чекає кожна жінка у віці, вже багато років залишалася тільки мрією. Все частіше вона запитувала у дочок, коли вони збираються, виходити заміж або хоча б порадують її онуками. Але зараз не ті часи – ніхто не поспішає створювати сім’ю.
Під кінець п’ятого десятка Катерина була не на жарт стурбована. Старшій Ксенії вже виповнилося тридцять, молодшій — двадцять сім, але онуків не було навіть у проекті.
Ксенія, яка вже вісім років жила в цивільному шлюбі, сама нещодавно зізналася матері, що мріє про дитину, як і її громадянський чоловік, але в них нічого не виходить.
Молодша Ольга вже перестала знайомити своїх обранців з мамою. Вони затримувалися у цьому статусі ненадовго, оскільки не відповідали її уявленням про ідеального чоловіка. Вона хотіла, щоб чоловік був насамперед забезпеченим та заможним. Ці показники були для неї найголовнішими у виборі супутника життя. Кохання відійшло у рейтингу пріоритетів на другий план. Молодь намагалася жити в своє задоволення і не поспішала обтяжувати себе турботами про дітей.
Якось на роботі знайома вмовила Катерину поїхати до священика, про якого розповідали, що він нібито допомагає людям у майже безвихідних ситуаціях і що його молитви творять дива.
Служив отець в Богом забутому селі, у напівзруйнованій церкві, далеко від цивілізації та метушні. Можливо саме тому і зміг зберегти чистоту в серці, і Господь нагородив його даром допомагати людям. Катерині не давало спокою невлаштоване життя дочок. А чоловік Павло все частіше прикладався до чарки.
Священик, був дуже худий, сивий, старий, одягнений у зношену до дірок, акуратно залатану, вже не чорну, а сіру рясу. Його голос при всьому його скромному, лагідному і смиренному вигляді звучав несподівано голосно і глухо.
Він уважно вислухав Катерину. Слова співчуття проникали, здавалося, в саме серце, старий, жаліючи, докоряв її, мов малій дитині:
— Ти ж, люба, сама у всьому винна. Адже завадила доньці вийти заміж, коли вона попросила в тебе батьківського благословення. І хлопець у неї був хороший.
— Та вона ж тоді тільки закінчила школу, була ще зовсім дитиною.
— Ну, а зараз ти можеш тільки молитися за неї, просити Бога, щоб повернув заблукалу душу на правильний шлях, — священик провів рукою по своїй рідкій сивій бороді. Він нагадував Катерині чарівника з дитячої казки.
Але в його голосі раптом з’явилися металеві нотки, отець заговорив дуже суворо, безжально засуджуючи жінку:
— На тобі є ще один гріх. Великий гріх. Твій чоловік просив тебе подарувати йому сина, а ти що? Бог давав тобі щастя, про яке багато хто тільки мріє! Ти відмовилася, а тепер хочеш онуків?
Катерина лише зараз зрозуміла свою провину. По її щоках бігли сльози.
— Невже мені немає прощення? Як же бути, невже нічого не можна виправити?
— Господь милосердний, молись. Постарайся, якщо зможеш, спокутувати перед чоловіком свою провину. Ти ж мала подарувати йому сина.
— Але ж я вже не можу.
— Не бійся людського осуду. Єдине, чого варто боятися — Божого гніву. Сара народила Ісаака у дев’яносто років. А скільки сьогодні є сиріт навіть при батьках? У наш час великий подвиг — пожаліти чужу дитину, взяти її на виховання.
Знову стати матір’ю Катерина все ж таки не ризикнула. Почала ходити до церкви та молитися. Одного разу, на недільній проповіді під Новий Рік, священик говорив про співчуття до ближніх, милосердя та увагу до тих, хто обділений любов’ю та турботою, просив відгукнутися та допомогти в організації різдвяних свят для сиріт, які збиралася організувати церква. Катерина перейнялася і теж вмовила чоловіка під Новий рік відвезти подарунки дітям до дитячого будинку.
Павлові дуже сподобався чорноокий смаглявий хлопчик, зовсім не слов’янської зовнішності. Він нагадав йому друга, з яким він колись служив у армії.
Доньки були здивовані таким рішенням батьків взяти дворічного малюка на виховання. Але потім і самі почали приїжджати у гості дедалі частіше. Добре і щире маля, змогло всіх зблизити.
Через рік після появи в їхньому будинку хлопчика порадувала звісткою молодша дочка Ольга. Хоча її обранець виявився не найкращим в світі чоловіком. Дізнавшись, що стане батьком, він втік. Мати з сестрою переконали Ольгу, що все у неї буде добре і вони з усім їй допоможуть. Але Катерина, не дивлячись ні на що, раділа цій події і дякувала Богу, що він почув її. Вона сподівалася, що, поява малюка якось розрадить дочку, допоможе їй зрозуміти, що насправді в житті цінується понад усе. А своє щастя, якщо судилося, вона ще знайде.
Фото ілюстративне.
