Борис прокинувся в чудовому настрої. Пояснити свій настрій він і сам би не зміг. Чи то весна так діє, чи то вихідний день, то чи запах млинців, що тягнувся з кухні.
– Любцю, ти чого так рано встала? Вихідний же.
– Забув? Я ж до сестри в село зібралася. Поїдеш зі мною?
– Ні-і-і. Ти ж знаєш, не люблю я твою сестру. Давай вже сама. Я краще подарунок тобі на день народження куплю. Що, до речі, тобі купити?
– А-а-а, ні, любий, нині сам придумай, що купити. А то двадцять п’ять років живемо, і все за підказкою даруєш. Давай сам, сам, сам.
Після сніданку дружина поїхала на автовокзал, у Бориса доба, щоб якось здивувати дружину. В голову нічого не приходило.
Борис йшов по вулиці і розмірковував про те, що він би був радий пляшці дорого напою. «Може, їй пляшку дорого винця прикупити? Ні, образиться». На більше йому фантазії не вистачало. Вирішив зайти в торговий центр і подивитися, що взагалі продають.
Спочатку він питав у продавців, що подарувати дружині. У відділі одягу його запевняли, що дружина буде в захваті від модної блузки. Але уявивши дружину в цій блузці, Борис відмовився від покупки. Ні, блузка, звісно, красива – волани, волани, і плечі відкриті. Але він не хотів би бачити дружину в цій блузі.
У магазині посуду продавці почали пропонувати все від вазочок до сковорідок. Борис навіть відчув, як ця сковорода прилітає прямо в нього. Почухав потилицю і пішов далі.
Зайшов в господарський відділ, в якому продавалася всяка дрібна всячина. Вже зневірився щось знайти, не купувати ж парасольку, як побачив пластикову коробочку з безліччю відділень. «Ось, те що потрібно!» – вирішив Борис і пішов на касу.
Купивши цю коробочку, походив по магазину, прикупивши ще дещо до подарунка.
Прийшов додому, відкрив коробочку, розклав у неї те, що він вважав за потрібне і загорнув коробочку в подарунковий папір.
Борис був задоволений своєю покупкою, уявляв, як дружина буде розгортати і розглядати. Навіть розсміявся, уявивши обличчя дружини.
На наступний день Дарина зайшла в квартиру і побачила сяючого чоловіка з квітами і подарунком.
Він вручив подарунок і як дитина, з нетерпінням чекав, коли дружина відкриє його:
– Ну, Дашо, відкрий швидше. Я ж старався.
– Ну постривай, я хоч вмиюся.
– Ні, ти спочатку відкрий. Ну будь ласка!
Дружина здалася, розгорнула пакет:
– Таблетниця? Ти серйозно?
– Хороша річ, правда ж? Дивись, я розклав твої пігулочки і підписав їх. Навіть термін придатності вказав.
У Дарини настрой зіпсувалося, вона навіть надулася на чоловіка:
– Краще б я тобі сказала, що купити. Сюрприз так собі вийшов.
Вона вже хотіла закинути цю коробочку в дальній ящик, але Борис наполягав на своєму:
– Ну подивися, тут від тиску, тут… ну все ж підписано. А ось тут пігулочка для гарного настрою. Відкрий, будь ласка, сама, ну відкрий, не сердься.
Дарина знехотя відкрила кришечку, а там лежав золотий перстень з бірюзою. Борис щасливий посміхався – сюрприз вдався.
Дарина приміряла перстеник і розплакалася:
– Я й справді вирішила, що ти одну таблетницю подарував.
Olena Zlоbina.
Фото ілюстративне. Pexels.