fbpx

Букет троянд, що ледь розпустилися, тонким ароматом огорнув все навколо, іномарка з м’яким салоном, привітний водій. Кращий ресторан, море компліментів, чудова кухня. Рахунок в 4 тисячі оплатив він: за порадою хрещеної Олена замовила тільки салатик і келих червоного. – Олено, дозвольте запросити Вас на чашечку кави до мене додому?

Оленко, привіт! Слухай, у тебе є плани на п’ятницю?

– Начебто ні, – в передчутті спільного відпочинку відповіла Олена, – а що?

– Чобітки у тебе були, на запаморочливій шпильці. Даси? Будь ласка-ласка-ласка! – заканючила Оля.

– Дам. На побачення намилилась? – пораділа за колегу Олена.

– Ага. Пам’ятаєш, на корпоративі чувак з керівництва промову штовхав? Він у мене тоді телефончик взяв, сьогодні подзвонив, на побачення запросив. Виручай чобітьми, рідна. Такий шанс раз в житті буває!

***

О, «чувака з керівництва» Олена пам’ятала. І забуде нескоро. Якраз перед 10 січня він їй подзвонив, отримавши номер телефону дівчини на тому самому корпоративі:

– Олено Дмитрівно? Доброго дня. Ніяк не можу Вас з голови викинути. Не нав’язую, але чи не хочете Ви сходити куди-небудь повечеряти?

Олена відразу згадала чоловіка в дорогому костюмі, який поїхав додому з особистим водієм.

– Так хочу. – відповіла на настільки привабливу пропозицію 24-річна Олена.

– Тоді давайте Ви мені свою адресу повідомленням скинете, а в п’ятницю о 19:00 мій водій за Вами заїде?

Чоловік навіть ще не закінчив говорити, як Олена вже приміряла на себе кришталевий черевичок Попелюшки: особистий водій, авто бізнес-класу, судячи по добробуту запрошуючої сторони – запрошує явно не в Мак, а який-небудь Велюр.

– Добре. Зараз відправлю адресу. -Олена знайшла в собі сили з гідністю вимовити відповідь, танцюючи від щастя.

– З нетерпінням чекаю зустрічі. – відповідь співрозмовника пролився приємним бальзамом на самооцінку дівчини.

На знакову зустріч Альону збирали всім світом:

– Багато не їж, клюй, як пташка. – радила дівчині хрещена на правах «найстильнішої»: її донька свого часу зустрічалася з італійцем, який купив своїй красуні запаморочливий брючний костюм, який буде передаватися в сім’ї не одне покоління.

– Добре їж! Замов і перше, і друге, і компот. Чоловік повинен бачити: не на кістках одружитися збирається. Ти на модельок подивися: батьками ставати вони як будуть? Їж, доню, їж. Хай бачить, що ти ого-го. – наставляла Олену її мама, що недавно розміняла п’ятий десяток і ще вступила в четвертий шлюб.

– Сістер, що ти паришся? Він тебе все одно кине, можеш не намагатися! – знущально простягнув Коля, молодший брат майже Попелюшки.

В ніч з 10 на 11 Олена не спала. У своїх мріях вона вже їздила у відпустку кожні три місяці і одягалася лише у відомих кутюр’є. На роботі все валилося з рук: така подія, ну як тут не понервувати?

Дівчина втекла з роботи раніше. Манікюр вона зробила ще кілька днів назад, у ось укладку треба було саме в день доленосного побачення.

З салону краси випурхнула справжня фея. В стильному брючному костюмі дочки хрещеною, в своїх улюблених чобітках на 12-сантиметровій шпильці і в шубі мами, Олена почувалася справжньою зіркою. Модна укладка стала лише завершальним штришком до образу.

Рівно о 19-00 пролунав дзвінок телефону:

– Олено Дмитрівно? Добрий день. Я ваш водій, машина біля під’їзду. Коли Вам буде завгодно спуститися?

– Через десять хвилин. – поблажливо сказала зібрана Олена, що вже давно знаходиться на низькому старті.

Букет троянд, що ледь розпустилися, тонким ароматом огорнув все навколо, іномарка з м’яким салоном, привітний водій. Кращий ресторан, море компліментів, чудова кухня. Рахунок в 4 тисячі оплатив він: за порадою хрещеної Олена замовила тільки салатик і келих червоного.

– Олено, дозвольте запросити Вас на чашечку кави до мене додому?

Питання співрозмовника змусило серце дівчини битися в два рази частіше:

– Якщо тільки на каву!

– Ну зрозуміло! – відкрита усмішка «чувака з керівництва» викликала у дівчини легкий рум’янець.

В’їзд за перепустками, елітна новобудова, передпокій розміром з вітальню в квартирі Олениної мами.

– Оленко, а Ви готувати вмієте?

Питання застало без п’яти хвилин Попелюшку зненацька:

– Вмію. – зашарілася дівчина.

Борщ, плов, пиріг з рибою. Прибрати за собою кухню, заодно – холостяцьку спальню з безліччю пилу і величезну вітальню.

Годинник показував пів на другу ночі. Втомлена Олена щасливо посміхнулася: вона зуміла показати себе відмінною господинею, а тепер розраховувала на винагороду.

– Дякую Вам, Оленко. Сто років не їв такого смачного борщу. Мій водій Вас відвезе. Всього найкращого! – прекрасний принц зник за порогом спальні, залишивши свою Попелюшку на поруки водія.

– Як додому? – Олена не зуміла приховати свого розчарування.

– Що стоїш? Шубу в зуби, чоботи на ходулі і вперед! – посміхнувся водій.

– Та як ти смієш так зі мною розмовляти?

– У тебе п’ять хвилин, потім я їду, а ти йдеш пішки або викликаєш таксі.

Олена зібралася за лічені хвилини: як «справжня» жінка, вона не взяла з собою ні гривні.

На півдорозі додому, Олена заплакала: не таким вона уявляла собі сьогоднішній вечір. Сніданок в ліжко, каблучку з діамантом, поїздка в Париж з пропозицією руки і серця. Хіба вона цього не заслужила?

– Що ніс повісила? Вважай, легко відбулася.

Слова водія вирвали невдалу Попелюшку з безодні самобичування:

– А?

– Кажу, відбулася легко. Зазвичай він тих, хто йому не сподобався, змушує котедж вилизувати. Відпрацьовувати ресторан, так би мовити. А там майже 500 квадратів. Ну не плач. Зате поїла смачно. А як ти думала? За все в житті треба платити: хтось заплатив за твоїх омарів, а ти за це заплатила своєю працею. Все чесно. А ВІН міг би і оприходувати, а потім не передзвонити. Раділа б.

За настільки сумні міркування водія. Олена покинула стало незатишним авто і прошмигнула в свій під’їзд, бурмочучи собі під ніс:

– Омари… були б вони ще, ці омари…

– А зять де? – проігнорувавши запитання матері, Олена пішла до себе в кімнату.

***

Про «ганебне» побаченні Олена розповів тільки менеджеру Галці, з якою дружила, і, як виявилося, колезі по нещастю: Галина теж ходила на побачення з «чуваком з керівництва», ще 4 січня. І так само, як Олена, Галина половину ночі прибирати і готувала, а потім була відправлена додому.

***

– Оленко, привітики! Слухай, у тебе є плани на п’ятницю?

– Начебто ні, – в передчутті спільного відпочинку, відповіла Олена, – а що?

– Чобітки у тебе були, на запаморочливій шпильці. Даси? Будь ласка-ласка-ласка! – заканючила Оля.

– Дам. На побачення намилилась? – пораділа за колегу Олена.

– Ага. Пам’ятаєш, на корпоративі чувак з керівництва промову штовхав? Він у мене тоді телефончик взяв, сьогодні подзвонив, на свіданку запросив. Виручай чобітьми, рідна. Такий шанс раз в житті буває!

– Дам, Олюсики, куди я подінуся! – радісно проворковала в трубку Олена, дізнавшись, що Оля збирається на побачення з «тим самим удодом», як охрестили ЙОГО Олена і Галина.

– Спасибі моя хороша! З мене кава! Цілую! Бувай!

– Бувай! – промовила Олена, а переконавшись, що співрозмовниця відключилася, додала: – Щасливого прибирання, мила!

Написано на основі реальних подій.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page