fbpx

Була я у своєї колишньої невістки, побачила там все і вже себе стримати не могла

– То заради цього ти такого чоловіка покинула?

А вона очима закліпала і як давай відповідати, що я дар мови втратила!

Ой, казала я Дмитрові, щоб не брав він собі такої дружини, яка з себе непоказана, зате язик аж до неба. Та де він мене слухав? А тепер і він сам і мені ця особа так відчитала, що аж їй від зубів відскакувало.

– А я вашого сина попереджала, що буду з ним в найважчих випробуваннях і все витримаю, але як буде гуляти, то я такого терпіти не буду.

– Та що він там гуляв? Що ти наговорюєш мені на дитину? Та раз пішов і то кається, то треба було заради свого гонору родину руйнувати? Такого чоловіка відкинула – і тобі годив, зарплату віддавав, дитину любив, а тепер де ти? Живеш без копійки!

Бо таки правда. Жили вони на орендованій квартирі з Дмитром, але то була квартира в центрі з усіма вигодами. А це вона знімає таке на околиці, що в під’їзд зайти оскомно і ще мало не всю зарплату віддає.

Якби не онучка, то я б сюди й не зайшла! Але ж маю провідати мою любу Дариночку.

– Мені годив? Це коли таке було?

– Ах, «коли було»! Ось як ти заговорила, а коли три роки сиділа в декреті, то як це називалося?

– Я сиділа три роки, бо не було місця в садочку і Дмитро на приватний садок грошей не мав і моєї б зарплатні не вистачило, от і сам сказав, що дешевше йому, щоб я з дитиною сиділа.

– Ну то на які гроші ти сиділа – на його!

– На його? А мама мені з Італії не передавала чи ви думаєте, що Дмитро мені гроші всі віддавав? Аякже, то йому на машину треба, то йому з хлопцями в бар піти треба, а я мала на щось йому пельмені та відбивні готувати. Я за три роки, якби не мама, то б не бачила, ні салону, ні одягу нормального!

– Та що ти кажеш! Він на дитину грошей не жалів ніколи.

– А що було жаліти. Коли мама сумки передавала з одягом і іграшками, а їла вона молоко?

– Та що ти кажеш, не раз він мені казав, що дитину гойдає та гуляє з нею.

– Ага, коли я маю йому їсти приготувати чи в душ піти, то він мені під дверима стояв і все питав чи я довго, бо він вже втомився. А чи раз вийшов гуляти без мене? Казав, що я маю бути поруч, бо дитина може заплакати, а він не знає, що робити.

– Ой, що ти вже видумуєш! Помагав він тобі й їсти готувати і по хаті все робив.

– Язиком хіба і тарілку мив за собою, а те, що каструлю і пательню треба мити – то він її не бруднив. Та я тепер спокійно видихнула з тими готуваннями і догоджаннями. Купу маю вільного часу – дитина їсть в садку, я перекушу на роботі і мені на все вистачає.

– Не вірю я, що ти за ним не сумуєш, й не вірю. Він же у мене красень. А ти он яка після дитини, ще й дотепер до ладу не прийшла, того й гульнув.

– Знаєте, я чудово виглядаю і головне, що я собі подобаюся, а вам не обов’язково. І взагалі – ви чого так зачастили?

– Онучку єдину провідати не можна?

– Та можна, але ви казали, що вона не в вашу родину?

– Ой, що ти вже таку пам’ять маєш, як той язик…

Пішла я звідти. Не буду ж розказувати, що Дмитрик вже який місяць без роботи, та його покинула і він вже “відпочиває” на всю, я не маю права спокійно в хаті побути. Це вона його таким зробила. Вона. Моя дитина такою не була. Як все тепер виправити? Хтось знає?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page