Нині мені 46 років. Тата не стало давно, і мамі довелося ростити нас одній. Іноді допомагали дід із бабусею, які жили окремо. Коли не стало бабусі, дідусь переїхав до нас. Тільки завдяки йому я зараз жива. Мама нас виростила, але їй дякувати мені зовсім не хочеться. Не виходить забути, як вона до мене ставилася.
Повертаємось увечері після танців, а дідусь починає хвалити те, як я танцювала. На це мама каже, що бути такого не може, адже Іра (я) сутулюсь, клешаю і не маю слуху.
Були у гостях. Мене попросили заспівати. Усім сподобалося, всі аплодували, хвалили. Дідусь мною пишається, адже сам співати навчив. Дорогою додому чекаю, коли ж мама похвалить. Але не варто й мріяти. Вона заявила, що мені слід бути скромнішою у гостях. Навіщо співала? Не потрібно. Так поводитися в гостях не можна. З того часу я пісень не співала. Тільки вдома для дідуся.
Якось я повернулася додому із записом у щоденнику: «Розмовляла з Колею під час уроку?» Мама прочитала і і влаштувала таку сцену, що чув увесь будинок. Дідусь заступився. Розпитав, що сталося. Сказала, що Коля мені заважав, і я хотіла, щоб він замовк. Тоді дідусь пояснив, що найімовірніше я Колі дуже сподобалася, і він намагається привернути мою увагу. З того часу я з Миколою потоваришувала, він завжди мене захищав і носив мої речі.
Згодом навчалася в інституті. Виступала у аматорському театрі. Наш колектив перемагав у кількох конкурсах. На фінальний концерт переможців дали запрошення для батьків, але моя мама не захотіла йти. Був лише дідусь. В інших прийшли батьки та дітей своїх хвалили. Коли я принесла запис додому, то мама не захотіла подивитися. У мене у спектаклі була головна роль. Концерт дуже сподобався глядачам і всі говорили про наш успіх. Надарували квітів. Прийшла додому щаслива та з квітами. Думала, що хоч тепер вона скаже мені щось приємне. Але мама мама сказала, що нічим добрим це не скінчиться.
Познайомилася з хлопцем. Він на п’ять років старший. Порядний. Прийшов до моєї мами свататися, а та його за поріг виставила.
Живемо окремо від мами. Дзвоню їй іноді, але не приїжджаю у гості. На жаль, дідуся вже немає з нами.
О у мене одне єдине питання: навіщо? Навіщо ми їй були? Навіщо аж двоє? А якби не дідусь, ким би ми з сестрою виросли? А може і не потрібні ми їй були зовсім?
Головна картинка – pexels.
