Був у мене випадок в житті, коли я з таким зіткнулася, що не могла зрозуміти, як це таке можливе, адже я жінка гарна і видно, що йому сподобалася, а він від мене втікав пішки дванадцять кілометрів!

Думаєте, що то смішна історія? Та де там. Я тоді й через гордість переступила, просила Семена, але він затявся і все. Так сам і прожив все життя, сама те знаю, а для чого – от себе питаю.

Отож, якось мені куми сказали, що є у них дуже хороший друг, який рік як овдовів.

– Йому п’ятдесят один, а тобі сорок два, якраз була б гарна пара, – каже мені кума Уляна, – він дуже робітний чоловік, без шкідливих звичок, діти далеко від нього. Є де жити. ти тільки зрозумій мене правильно, бо що тебе саму чекає?

Я зрозуміла куму правильно, бо мене й справді нічого неймовірного не чекало, я працювала на фермі і ростила сина сама при живому батькові. Він плентався вулицями, що я не знала куди очі діти.

Але кому було жалітися, коли мама мені казала, що вона то все бачила і мене відраджувала.

– Мамо, я вже була при надії, самі ж казали, що дитина має в шлюбі з’явитися.

– Казала, але такого хлопця треба було з початку десятою дорогою обійти!

Та могла б, але він вже так був до мене причепився і по натурі не поганий Василь був чоловік, просто дуже хотів всім сподобатися.

І отак я й жила, сина сама на ноги ставила і лиш недавно розійшлася, бо вже скільки можна то тягнути? А хочеться і любові, і ласки, і допомоги.

А тут така пропозиція, то я вже згодна.

Прийшов Семен до кумів дах лагодити, а я й помагаю і там і сям, то шифер подам, то до столу припрошу, а вже як почали ми вечеряти, то як почали співати. А на ранок вже були в копиці сіна. Що то була за зустріч, я вам передати не можу.

Я засинала така щаслива, була певна, що цей чоловік буде моїм і як такі будуть у нас стосунки, то я буду найщасливішою жінкою у світі.

А на ранок нема Семена. Я подумала, що він відійшов. Але ні.

Вже й куми почали його шукати та до мене прийшли.

– Ти була з ним і де він дівся?

– Я думала, він до вас пішов чи води попити чи що. Думала вернеться.

Тоді телефонів так не було густо, тому вони в машину і я з ними сіла та до нього додому. Нема його.
А ті на мене, що я щось йому не те сказала.

Ні, все було добре, я не розумію, що сталося. Я думала, що після такого ми вже будемо парою!

Тоді кума подумала і каже, щоб їхали до його жінки на цвинтар. Ми туди, а він спить біля неї, аж рівчаки на щоках від сліз.

Нашому приходу дуже не зрадів.

– Нащо ви мені таке зробили? Я люблю свою Настю і буду їй вірний довіку! Які ви мені після того друзі?

– Семене. – кажу я йому, – ми живі, то думаймо про своє життя, а там на небі будеш собі з жінкою!

– З яким серцем я до неї піду? Я такого не хочу! Йдіть геть і більше мені на очі не потрапляйте.

І отак він самотою прожив і я теж сама прожила ці роки. Не було у мене більше такого чоловіка і єдина радість у мене в онуках.

Все думаю, що були б ми щасливі разом, бо життя самотнє дуже довге і нудне, все в чеканні та чеканні. А так би з кимось заговорив, усміхнувся, подав їсти – і вже радість.

І досі не розумію, чому Семен так вчинив? Як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page