Без категорії
До красивого австрійського будинку в середмісті підходила групка людей, по схожості рис можна було зрозуміти, що це родичі, але ще спільним було й те, що не було радості
— Мамо, ми вже все вирішили. Ми переїжджаємо наступного тижня. Квартира готова, діти радіють новому дому. Ти ж розумієш, правда? Нам потрібен свій простір, своя оселя… Голос сина
— Ти розумієш, що це просто ілюзія безпеки? — голос Марини звучав різко, вона нервово розмішувала цукор у чашці, хоча кава вже давно охолола. — Сьогодні він надсилає
Після вечері, яку ми з Максимом провели у напруженій тиші, я вирішила поставити останню крапку. Я цілий тиждень доводила свого чоловіка до межі, використовуючи його ж зброю, і
Це був один із найважчих діалогів у моєму житті. Минуло майже три місяці відтоді, як мій колишній чоловік, Олег, потрапив у складну ситуацію після автомобільної пригоди, і його
— Тату, ти коли додому повернешся? — Станіслав намагався говорити спокійно, але голос тремтів. — Поки що не знаю, — відповів батько так буденно, ніби питали, чи він
Я очікувала від свекрухи повчання та причіпок. Але я ніяк не очікувала, що вона буде зі мною змагатися в усьому. Я куплю сукню — просту, літню, блакитну. Радію,
— Усе заніс? — рішуче запитала Оксана в чоловіка, котрий ледь стримуючись поставив два здоровенних мішки у коридорі. — Еге ж, панночко, — втомлено озвався той. — Так.
— Оксано, а тепер послухай мене уважно. Ти бачила Максима, так. Але ж ти розумієш, як влаштоване життя? Чоловіки – вони такі. Їм потрібен простір, свіжі емоції, як
— П’ять тисяч, Олю. Усього п’ять. Мені до вечора треба, край, — голос Тараса, молодшого брата мого чоловіка Романа, звучав не як прохання, а як ультиматум. Він стояв,