– Ви – Зоя? – поцікавилася в дівчини. – А я – дружина Артема. Вибачте, що так сталося. Приїдьте. Даю вам нашу адресу. Я розповім подробиці. – Ви – його дружина? А він обіцяв зі мною одружитися.
Артем поспішав. З того поспіху ненароком штовхнув дівчину, яка йшла назустріч. – Вибачте, – промовив спересердя, та, глянувши їй в очі, раптом стрепенувся: – Зойко, це – ти?
Чоловік зрадив мене, коли я перебувала в пoлоговому будинку. Мені все це стало відомо, і невдовзі ми з ним розлучилися. Наша крихітна донечка залишилася без батька
Чоловік зрадив мене, коли я перебувала в пoлоговому будинку. Дитя з’явилося на світ не зовсім здоpовим, лiкарі виходжували його майже місяць, а наш тато в цей час розважався
За 25 років роботи перед суддею уперше постала така ситуація: батько позивався до дітей щодо виплати йому грошового утримання. Зазвичай доводилося відсуджувати алiменти покинутим нащадкам, а тут… “Викличу всіх шістьох дітей цього чоловіка, вислухаю їхні пояснення, і тоді ухвалюватимемо рішення”
Іван Степанович Басистий, районний суддя, задумливо перегортав сторінки цивільної справи, яку мав розглядати на найближчому засіданні. Як не дивно, але за двадцять п’ять років роботи перед ним уперше
І ось повертаюсь із санаторію додому. Чоловік зустрічає на вокзалі. Розповідає про наше маленьке диво — найменшу внучечку, про дітей, про господарство. Я перебиваю: «А ти скучав за мною?
Красуня і розумниця Наталя років десять тому закінчила школу зі срібною медаллю. Невдовзі вийшла заміж за однокласника. Живуть разом із Наталиними батьками. Їхня донька, маленька щебетушечка Іринка, вже
Як була при силі, нинішнім кpивдникам ой як потрібна була, другою мамою називали. Поки на ноги ставали — дуже бідували. Сусідка їм від щирого серця допомагала. Як кажуть люди, «безпородне» нутро з них полізло
Нещодавно, повертаючись із Рівного до Києва, заїхала у невелике житомирське село неподалік автотраси. Купила у сільмазі морозиво, воду та прилаштувалась на лавочці під крислатим кленом. Бабуся, яка на
Старша донька Софія теж приходила вкрай рідко до матері, та ні в чому не допомагала Оксані. А коли востаннє приїхала, зайшла в кімнату, де лежала безпорадна матір, скривилася і, не привітавшись, вийшла. А хвоpу свекруху доглянула та, котру вона колись так не любила
По обличчю Оксани рясно котилися сльози. Вона й досі не могла повірити, що Галини Іванівни вже нема. Жінка стояла біля дoмовини, гірко плачучи, а в голові крутились останні
Зв’язала своє добро у велику хустку, кинула через плече і подалась городами, щоб ніхто не бачив, до мами. Наляканий її рішучістю, Микола отямився. І все в них, здається, пішло на лад – перестав навіть дивитися в той бік, де чарка. Але горе чатувало на них з іншого боку
Після того, як Микола допився до карба і розкинув під своїми ворітьми вудки, щоб рибу ловити, Настя врешті втратила терпець: – Віднині, господарю, я зачну тобі сама клепку
Ту коляду Павлик запам’ятав назавжди. Вечеряли дуже пізно. Бо мамі довелося знову палити піч, гріти два казани води. Степан і Олька, вимившись і насунувши на себе хазяйські сорочки, аж помолоділи. Всі сіли за стіл, коли доходило вже до дванадцятої ночі
Дідуган із білими, як молоко, вусами вкотре отримує перед Різдвяними святами листівку з Полтавщини. Скільки їх назбиралося за ці десятиліття? Багато. І хоч текст в ній завжди майже
Я того вечора нічого йому не відповіла на ту пропозицію, бо вона була для мене, як грім з ясного неба. Цілу ніч думала, й нічого не надумала. Найбільше лякало, що діти скажуть: здуріла баба й привезла з курортів діда
На кожному весіллі найбільшу увагу до себе привертають молодята. Але й не без того, що хтось з гостей теж інколи потрапляє під допитливий погляд веселої публіки. Нещодавно, гуляючи
— Які квіти, доню? Оті айстри, що в тебе в кімнаті? Та то ж. Але щаслива дівчина вже пішла до себе в кімнату і не дослухала матір. «Та то ж мені тітка Сонька дала квіти, бо нічний дощ виваляв квітник, і вона, де кращі, зірвала для мене. А я, щоб в хату зайвий раз не рипатись, поклала на твоє вікно. То я поклала квіти… я…» Але цього донька не чула, бо мати тільки подумала, а сказати не наважилась.
«Сьогодні мій День народження, вже тридцять п’ятий. Люди радіють в цей день, а мені він смуток несе. Після тридцяти років всі мої Дні народження стали схожими один на

You cannot copy content of this page