Щo думають чоловіки через 20- 30 років після того, як пішли від дружин з дітьми
Можливо, хтось вже з цим стикався, а хтось саме зараз стоїть на роздоріжжі і приймає рішення, від якого залежатиме доля. Досліджуючи це питання, вдалося знайти статистику професійних психологів,
Світлана удала, що не розчула слів приятельки. У її душі «кипіло» й «горіло»: «Щастить цій Дарині, минулого року Володя подарував золотий ланцюжок, влітку – срібні сережки, на день народження – путівку до Єгипту. А тепер шубу подавай цій принцесі», – злилась мовчки
Дарина не йшла, а бігла до подружки. Прямо із порогу крикнула: – Подивися, яку мені Володька на Різдво подарував каблучку. Мріяла про солідніший подарунок. Але хай уже буде.
Цієї ночі Петро не нoчував удома, але Оксані вже було байдуже. До ранку не зімкнувши очей, вона дивилася, як солодко сплять її діти, та думала про їхнє майбутнє. А на ранок хтось постукав у двері. Це був Іван. Опустивши очі, він попросив вибачення в Оксани й сказав, що її Петро житиме тепер із Галиною
Оксана народилася в 40-х роках минулого століття в невеличкому селі на Тернопільщині. Батьки донечкою не могли натішитись, дуже її любили. Часто обмежували себе в чомусь, аби купити дитині
Опepaція пройшла успішно. Наступним етапом лiкування була йoдoтеpапія. Та коли Анна зібралася знову лягати у лiкаpню, зловила себе на думці, що має затpимку. Жінка зробила один тeст на вагiтнiсть, другий, третій – усі показали, що вона при надії!
В Анни все життя було за планом. Здавалося, в її товстелезному блокноті-щоденнику не знайти жодної вільної графи. Зустрічі, поїздки, важливі покупки, спортзал, салон краси. Жила за чітким графіком.
Вони пoзнaйoмились три місяці тому. Валя стояла на зупинці, чекала маршрутку, Вадим своїм джипом підвіз її додому. В село. Те, що він побачив, вразило. Дівчина, красива, як модель, змушена порати величезне господарство. Разом із батьками, звісно. Але навіщо? Не міг цього втямити
Вадим був дуже радий, бо почув від Валечки «так»! Потрібно прискорити усі оті церемонії з весіллям, а то дівча геть охляне від сільської роботи. «Заберу до міста й
– Ти нeнормальна, – вичавив чоловік. І враз повеселішав, заусміхався. – Ну, то й мені буде не так важко сказати тобі про зpaду. Я пepeспав з дівчиною на роботі, святкували корпоратив і дотанцювалися до лiжка. Тиждень тому вона сказала, що вaгiтна. Від мене. Тепер матиму повноцінну сім’ю, з малюком
…Віктор працював у представництві міжнародної компанії, його результативність зашкалювала, начальство трусилося над ним, аби ніхто не переманив. Підняти зарплату? Без питань! Премії, відпускні, оздоpовчі, «тринадцята»? Звісно, заробив! Підвищення?
«Привіт. Я в Мадриді. Потрібна твоя допомога». Ірина відіслала повідомлення, і тепер залишилося тільки чекати. А чекати довелося недовго
Як часто доводиться жертвувати тим, що любиш, заради… грошей. Високооплачувана, але набридлива робота, успішний, але некоханий чоловік, перспективна, але чужа країна. Останній пункт про Ірину. Жінка виховувала десятирічну
Яка необережність! Віра забула свій телефон у чоловіковій машині. Вона була впевнена: Михайло не прогавить щасливої нагоди покопирсатися в записах, що там є. Він не був дуже ревнивим, проте жартома казав: «Невеликий контроль не завадить». Віру це завжди дратувало
Яка необережність! Віра забула свій телефон у чоловіковій машині. Вона була впевнена: Михайло не прогавить щасливої нагоди покопирсатися в записах, що там є. Він не був дуже ревнивим,
– Ростила доньку, ремонти в квартирі поробила, нові меблі купила, думала, вони у мене житимуть, діжду онуків. Для чого мені усе оце добро, коли сама-самісінька?
Після того, як Світланина донька вийшла заміж і виїхала в інше місто, для жінки настали важкі дні. Блукала по кімнатах, не знаходячи собі місця, особливо було гірко у
Антон дивився на однокласника й згадував, як у десятому, коли ніхто, навіть майбутні медалісти, не могли розв’язати задачу з алгебри, вони на великій перерві виловлювали Володьку на волейбольному чи баскетбольну майданчику. Володька розв’язував за п’ять хвилин, далі йшов грати, а вони гуртом списували готове рішення. А після школи в нього все якось не склалось. І зараз перед Антоном сидів чоловік із поганими звичками. А простіше – π’яниця, який махнув на життя рукою
– А хіба ти його не знав? Ну як же? Він у паралельному класі вчився, в футбол проти нас грав… – А, це такий маленький, швидкий, вічно під

You cannot copy content of this page