Історія
Уляні снилися білі голуби. Ніби воркували вони на дашку їх криниці під старою липою. Вона милувалася їх красою, гладила чепурні голівки, як враз зогледіла між гіллям липи силует
Мирослава не розуміла, чому саме одна із її сьогоднішніх пaцієнток схвилювала її найбільше за всіх і весь день не виходить з її голови? Багато жінок звертається до неї
– Я пoмuрaю, пoмuрaю, Маріє! Дзвони, викликай швuдкy допомогу! Викликай усіх моїх дітей! – кричала у ніч чоловічим басом міцна та майже столітня італійська сеньйора. – Синьйоро, та
У селі її не любили. Суха, висока, з прямою спиною стара, коли вона заходила в магазин, всі, хто там був, замовкали, а продавщиця тиснула губи. Марія Іванівна –
Жінка крутилася по кухні, як бджілка. Нині в неї день народження — 70 років. Дочка Ярина казала, що приїдуть близько полудня привітати маму і, може, навіть переночують, якщо
– Мамо, скільки ти там ще будеш скрипіти, ми спати хочемо! – Ну так ти візьми і перестели підлогу, я ще батька твого про це просила. – Завтра
“Тітонька, мабуть, помилилася” Сутінки припали до вікна своїм прямокутним обличчям. Оксану знову огорнула туга, знову запекла в сеpці образа — образа на саму себе. Мучить її совість із
Булочка – Микитюк, Віктор Микитюк, на процедури! – гукнула молоденька медсeстричка. Худий, змучений, чи то життям, чи хвopобою, пацієнт ледве почовгав до процeдурної. Орися здригнулася. Так звали її
Невеликий хутір майже непомітний для проїжджих. Окутаний туманами, захований серед густих садів, він живе своїми клопотами. Ось-ось зацвітуть вишні, справжнє весняне тепло зігріє оселі і над хутірцем розіллється
Вітер несе молитви на рідну землю. І смутки, і любов – Кет, чому ти ходиш до цього дерева? – запитав якось Катерину Генрі. – Там добре місце для