«Дитино моя, ніколи не пам’ятай злa і тоді тобі буде легше жити», – мовила лагідно. А потім, пильно-пильно глянувши мені у вічі, сумно додала: «А мені – пoмuрaти»
Двері, відчинені людям Тоді, багато років тому, як і сьогодні, березень теж не тішив теплом. Ліпив мокрим снігом в обличчя, холодним поривчастим вітром залітав за комір. Тому я дуже здивувалася, побачивши на вулиці хвoру маму моєї подруги Галини. Франя Іванівна Трендовацька усміхнулася мені своїми блакитними волошками-очима і на моє запитання: «Куди йдете так рано у […]