Історії з життя
От, що любов з людьми робить. В одному звичайному місті, в звичайній панельці жила звичайна жінка. Ніхто її не любив за гострий язик. В тому ж будинку жив
Оксана переставила на підвіконні горщики з орхідеями, намагаючись знайти місце для чергової порції салатниць. Кухня в новому будинку була просторою, але коли на порозі з’являлося п’ятнадцятеро людей, вона
Олександр гортав календар на телефоні, прикидав дати. До Різдва залишалося трохи більше місяця. Найкращий час починати планувати свята. — Олено, — покликав чоловік дружину, яка читала книгу на
Андрій та Павло сиділи на підвіконні в шкільному коридорі. На вулиці була відлига, і старий каштан під вікном здавався зовсім чорним. Вони щойно здали контрольну з геометрії. —
Я сіла на лавці під хатою і дивилася, як сонце сідає за городи. У сусідів через дорогу знову гості — приїхав син, вивантажує з багажника якісь ящики, сміється.
Чому я перестала називати свекруху мамою, хоч ще до весілля їй так казала. Всі мені подруги заздрили, а я нахвалитися нею не могла. А потім таке сталося, що
Андрій подивився на екран смартфона: нове замовлення, адреса на околиці міста, приватний сектор. Він прогрів стару, але доглянуту автівку і рушив. Під’їхавши до високого паркану, помітив жінку з
Звістка про весілля Катерини поширилася селом швидше, ніж лісова пожежа. Скільки років особисте життя жінки було приводом для жартів, а тут на тобі – весілля! Коли Надія, продавчиня
Андрій дивився на свої руки. Вони трохи тремтіли. Це було дивно, бо він вважав себе людиною зі сталевими нервами. Навколо ходили люди, пахло квітами і парфумами. — Коваль,
Сорочка лежала на ліжку, акуратно складена, білосніжна, випрасуана мною вчора ввечері після десятигодинного робочого дня і приготування вечері. Я дивилася на неї й не розуміла, що відбувається. —