Історії з життя
Ні ну я знала що вона не сприйме це радістю але щоб підняти таку бурю не очікувала. Бачите мою свекруху дуже обурює те що я не змогла прийти
Я знову зателефонувала сину, аби із ним поговорити, але він, як завжди скинув дзвінок. Бачте, пан ображається на рідну маму, говорить, що не очікував від мене такого. Я
– Так, а ви хто, – питаю, бо мені бабці з журналами про Бога вже добряче набридли. – Я твоя бабуся, – відповіла та. Це ще гірша новина,
Я дуже довго чекала, коли син виросте і нарешті почне самостійне життя, тоді я зможу піти від чоловіка з чистою совістю. Не можу сказати, що він мене любив.
За всі роки, що я працюю на Едуарда Петровича, я ні разу не чула і не бачила, щоб він загравав до якоїсь співробітниці, навіть поголосу такого не чула,
У нас з мамою день народження з різницею в тиждень, тому найперше чоловік купує подарунок мені, а далі мамі торт і квіти, так я собі думала, бо минулого
Я виходила заміж вже в віці, ілюзій ніяких не мала що до себе. А от мріяла, що діти мого нового чоловіка таки мені приймуть і назвуть «мамою», але
Я, студентка медичного, перебігаю через дорогу на височенних підборах, спішу на побачення, і вже перед тротуаром загорається жовте, а я з усього маху розпластуюся на дорозі. Не встигаю
Я стояла у вельоні і білій сукні із телефоном у руках і ковтала сльози. Все, що могла говорити, так це повторювати: “Мамо, як ти можеш, мамо. Мамо, мамо”.
«Гроші, гроші, а де їх взяти? Гроші, гроші – намалювати». Ця пісенька крутилася в Романа в голові мало не з дитинства. Йому тоді хотілося і новий велосипед, як