Історії з життя
Ганна сиділа біля вікна старого рейсового автобуса і дивилася, як за склом повільно пропливають засніжені посадки. Сутеніло рано, як завжди взимку, і світло в салоні здавалося надто яскравим.
Олена вже торкнулася пальцями прохолодної латунної ручки кухонних дверей, збираючись покликати своїх до вечері, але звук власного імені, вимовлений тонким голоском доньки, змусив її заціпеніти. Голос Марійки звучав
Вечірнє місто за вікном дихало вогкою прохолодою пізньої осені. Артем повернувся додому пізніше, ніж зазвичай — затори та нескінченні думки про майбутню покупку виснажили його. Навіть запах нової
— І ти ось так просто підеш? Залишиш чоловіка в порожній квартирі після його повернення? — я дивилася на Ларису, яка холоднокровно застібала валізу. — Сергій старався, він
— То ви хочете сказати, що це нормально — прийти в ресторан, куштувати найдорожчі страви, пити вишукані напої, а потім залишити молодятам лише шматок паперу з клеєм? —
— Ти подивися на це! Ти хоч бачиш це неподобство? — Максим тицьнув своєю улюбленою трикотажною сорочкою мало не в обличчя моїй сестрі, Маринці. — Тут пляма! Маленька,
— Вже дванадцята година ночі, ви взагалі совість маєте? — я стояла посеред вітальні, склавши руки, і мій голос перекривав багатоголосий хор, що саме затягнув якусь тужливу народну
— Мамо, ви взагалі розумієте, що ви накоїли? — голос зятя, Олега, тремтів не від радості, а від якогось дивного, холодного роздратування. — Хто просив чіпати мої коробки
— Знову ти запізнилася, — голос Максима пролунав з кухні так холодно, що я мимоволі здригнулася, хоча розставляла іграшки у вітальні. — Вечеря вже майже охолола. Тобі не
Віра відчувала, що хтось пильно на неї дивиться, але подумала, що то покупці в черзі чекають і розглядають товар. – Все домашнє, свіже, – говорила вона, – віддаючи