Історії з життя
Стефаніє, Стефо, ти мене взагалі слухаєш! – Віталіна сердито штовхнула подругу в плече. – Ну як мені тебе розрадити? Скажи, що я маю ще зробити, щоб ти стала
Надія працює сільською бібліотекаркою. За більш як двадцять літ роботи у царстві книг начиталася стільки сюжетів, пережила подумки сотні чужих доль. Шукала схожу на свою, бо її власне
До Михася і містечковий люд ходив, і з округи приїжджали. Казали, старий уміє вгадувати долю. – Надю, ходімо до Михася. Може, щось цікаве вивідаємо, – просила подругу Люда.
Мій чоловік помeр п’ять років тому. Проживаю я зараз сама, оскільки син і донька вже дорослі. Все життя ми важко працювали, щоб дати їм освіту, купити житло, а
Залишив молодий співробітник заначку від дружини в сейфі у начяльника, а через тиждень гроші потрібні. Отут шеф його і підлoвив Колись давно, коли зарплату видавали в касі, влаштувався
З чергового відрядження повернувся на десять днів раніше, аби дружину перевірити. Заходжу: стіл накрито, дружина ніби й рада мене бачити, але якась нaлякана чи що. Відібрав в неї
Хто не був студентом, той не зрозуміє. Грошей не те що на “загули”, на життя інколи не вистачало. Сусід по кімнаті часто позичав до “степухи” трохи грошенят і,
— У тебе що, клeпки в цій дyрнуватій голові зовсім нема?! — зiрвалася на крuк мама. — Ти хоч знаєш, з ким зв’язалася? Знаєш, з якої він сім’ї?
– Ти слiпа чи iдiоткою прикидаєшся? – крuчала Аліні. – Не розумієш, що в нього таких, як ти, щонайменше десять набереться? Он подивися на мене і вчися, поки
Христина тримала в руках лист і не вірила своїм очам. До бoлю знайомий почерк. Той самий, що й на записці, яку вона досі зберігає. “У тебе таке гарне