Історії з життя
Наш сусід Борис завжди десь був у дорозі – то відрядження, то далеке відрядження. Жив він з матір’ю і так до своїх п’ятдесяти не привів в дім невістки.
Мені Юрко подобався, ще, коли був одруженим. Такий спокійний і врівноважений чоловік, сказав і зробив. А не так, як мій колишній – зробить як-небудь і прихвалює. А коли
Витягли ми зятька з села, але він вже й забув, як в подертих шкарпетках стояв у мене посеред хати… Нічого, я тебе породила, я тебе й відспіваю! Донька
Правду кажуть, що твій характер – твоя доля. От у мене який характер? М’який, поступливий і вразливий, того я й сиджу зараз в притулку та з горобцем говорю,
Надійка до ворожінь ставилася досить скептично. Але Соломійка сказала: це просто данина традиції. Богданка була дуже цікава до всього таємничого. Так як ворожити першокурсниці педучилища не вміли, то
Привіз з відрядження і каже: – Мамо, Віра буде жити з нами. Я тільки сіла і вже нічого не казала – що тут скажеш, коли стоїть у всій
Ну, як можна так себе вести? То один, то другий і як не подобається, то одразу вона його під хвіст. Ні, щоб як всі порядні жінки, жити з
Привів до нас син невістку знайомитися, я приготувала частування і раптом в пам’яті зринуло, як бабуся мого чоловіка себе за столом вела на моїх оглядинах. Аж мороз по
Коли уже сили були під кінець, я зателефонувала доньці у Німеччину. Надія була на те, що вона або до себе мене запросить, або допоможе мені із житлом тут.
Прийшли Єгор із Галиною мою доньку сватати. Обмінялись рушниками, вручила Надійка моя Єгору хлібину, пустила я сльозу і сіли ми до столу – знайомитись ближче. І тут починає