Історії з життя
І знаєте, що вона мені каже? Що вона з Миколою не була щаслива! Це ж треба таке придумати! Не була щаслива! Та у нас пів жіночого колективу їй
Зі свого міста ми виїхали разом із сестрою чоловіка ще у минулому лютому. Винайняли квартиру у передмісті Берліна де і мешкаємо донині. Аня мені завжди подобалась, ми з
— Яка робота? – дивиться на мене здивовано чоловік, – А мама моя, як сама? Ні і ще раз ні. Ти маєш звільнитись і допомагати їй. Це обов’язок
Коли донька йшла за Максима я була проти. Ще при знайомстві її наречений мені не сподобався. Даша очі під лоба і розповідає, який він хороший, який економний і
Син знову телефонує із тим же проханням: “Мамо це тимчасово. Ти на мене ображена, а діти мої до чого? Ми жити не маємо де, впусти, хоч на місяць,
Ззовні гарне і світле приміщення зустріло мене темними коридорами і неприємним запахом. Я, навіть не одразу увійти туди змогла, надто різким був контраст між життям за територією і
Ми з Миколою були вже п’ять років одружені, коли його брат Віктор привів знайомитися до нас Олесю. Отак вам трошки опишу що собою Віктор являв – класичний гультіпака
Цій історії двадцять з чимось років, я вже й не пам’ятаю скільки, але саму подію пам’ятаю добре – прийшла до мене Ганна за чимось, вона вічно приходила з
І, головне, – він бабусі одразу не сподобався, ще відвела мене в бік і сказала: – Дитино, він не до життя. Ти добре подумай. А що було думати,
Завжди першою стояла на фізкультурі, навіть тоді. Коли хлопці вже починали випинатися. Але мене ніхто не переростав, на жаль. Мама дуже бідкалася і забороняла мені носити взуття на