Історії з життя
— Доброго ранку! Це сусідка вашої матері, про яку ви забули. Мені соромно, що вона має таких синів! Я сиділа за комп’ютером, серце калатало, коли натискала “відправити”. Це
Мене звуть Анна, мені 50 років, і я живу в невеликому місті на заході України разом із чоловіком Петром та нашою дорослою донькою Марією. Я працюю вчителькою в
Бабуся моя була справжньою актрисою, отак понасаджує по картоплі буряк, а як прийдеться копати бараболі, то руками сплескує: – І де ж воно узялося, я стільки не сіяла.
Учора нарешті всі роз’їхалися, і моє літо, що нагадувало нескінченний день бабака, завершилося. Я виснажена, наче ціле поле вручну виполола, і мрію просто впасти на диван і не
Мене всю аж трусило, це ж треба таке вигадати, чоловік мій їй наснився і сказав мене тут зустріти. Невже вона думає, що я з тих жінок, що в
— Маріє Іванівно, чому ви так поводитеся з нами? Ми з хлопцями маємо всі підстави залишатися тут, адже це наш дім, і ми нікуди не збираємося переїжджати! —
«Це вона за свекра заміж вийшла?». Люди шепочуться за моєю спиною і поняття не мають, що я пережила аби зараз бути щасливою. Заміж я виходила молодою, свекруха до
Цю оповідь я поховала в закутках пам’яті багато років тому. Вона б так і залишилася забутою, якби відлунням не повернулася в моє власне життя. Лише тепер я усвідомлюю,
Зі своїми батьками я майже не підтримую зв’язок. І з молодшою сестрою теж. Єдине, що нас поєднує, – звичка обмінюватися привітаннями на свята. Раніше це робилося телефоном, а
— Ти не гідна бути частиною нашої родини, — вигукнула моя колишня свекруха, її голос тремтів від обурення, коли вона дізналася про те, що я при надії. —