Історії з життя
Того разу сестра зателефонувала якось дуже пізно, я ще й здивувалась, до чого б то? Узяла трубку, а звідти, як полилось, що й слухати не реально. Почала вона
Я тішилася тому, що ми разом, батьки мої в село переїхали і хату мені залишили і стали ми там жити-поживати. Через рік на світ з’явився синочок, якого Ігор
“Невдячна” – навіть мама рідна мені ті слова каже. Ніхто не розуміє, як то я у такому стані важкому могла покинути свого чоловіка. Кожен мені нагадує і про
Свекруха якось швидко дуже зібралась, послалась на міфічні справи і побігла додому. Було видно, що їй нікуди і не потрібно і що щось трапилось, а от що ж
Батько знайшов нас недавно, йому вже сімдесят сім років і він не має ні де жити, ні не має людей, які б про нього піклувалися. Переді мною стояв
А тут Микола на роботі до мене підходить і каже: – Віро, треба поговорити. Ти знаєш, що нема Ліди моєї вже два роки, діти не приїжджають, а будинок
Якби не кума Ліда, то не знаю, що би було далі, але я вже їм того не попустила. Знаєте, коли Максим взяв собі жінку з дитиною, то я
– В мене роботи купа, а ви тут зі своєю водою, так, ніби вам там басейн треба наливати! Не можете собі пів відра води в хату принести? В
– Я, насправді, танцюю з семи років, – радісно відповів він. – Я також відвідувала бальні танці. – Оце так збіг. Дуже приємно. Вони познайомилися, потім Ілля провів
Десять років я працювала над тим, аби моя родина нарешті мала будинок нашої мрії. Ми викладались усі на повну, заощаджували на всьому. Але, краще мені було б окремо