Історії з життя
Вже кілька місяців поспіль у скромному офісі, де працювала Віта, жваво перешіптувалися про її розставання з чоловіком. Кожного ранку вона тихенько благала долю про якусь несподіванку: хай би
Я віддала йому свої найкращі роки… Цілих півтора! Схлипувала від щастя на плечі своєї подруги Олена. — Господи, нарешті ми розлучилися! Більше ніколи-ніколи ніяких заміж у моєму житті!
— Ти що, геть не розуміш, що робиш? – голос мами в телефонній трубці звучав як грім, повний обурення. – Тобі пощастило раз у житті знайти такого чоловіка,
— Мамо, ти серйозно? Ти хочеш, щоб я виїхала з цієї квартири, яку я сама відремонтувала, вклавши всі свої заощадження? — запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі,
Іван зі школи за мною бігав, така собі тінь, яка йде за тобою і чекає, коли ти вийдеш за ворота гратися. Він інколи не бігав, мов вітер, бо
Цю історію ця поважна пані розказала мені, як на духу. Таке часто буває в потязі, коли віриш, що ніколи більше цю людину не побачиш, наче відстань забере цю
– Мамо, ми з чоловіком вирішили взяти кредит на нову машину, бо стара вже зовсім розвалюється, а нам треба їздити на роботу щодня! – вигукнула моя дочка Олена,
Я тремтячими руками набрала номер Віталія, мого молодшого сина, серце калатало від хвилювання. Я лежала в лікарняній палаті, відчуваючи слабкість у всьому тілі, і знала, що без допомоги
Може, хтось би інший зрозумів все з першого разу, але, як то зараз кажуть, доля мені ще раз і ще раз показувала, хто є мої близькі, а я
«Якщо для тебе це так складно зробити мені таку дрібницю, то я більше ні з чим не буду до тебе звертатися», – сваха надула губи, які й так