Головна

Історії з життя

— Ти що, глузд втратила? Де Італія, а де наше село. Ти ж далі нашого району ніде не була. Звідки ти взагалі це взяла?
Історії з життя 0
Христина була найменшою дитиною у великій родині. Батьки не дуже зважали на неї, бо мали купу роботи по господарству та старших синів. Щойно дівчинці виповнилося шість років, їй
Жінка впізнала Оксану, попросила поставити їжу на стіл, а тоді взяла за руку: — Не бери нічого від Віки на весілля. Загубиш усе.
Історії з життя 0
Останні серпневі дні тягнулися повільно, сонце вже не так пекло, як на початку літа, але в місті все одно стояла задуха. З вікна п’ятиповерхівки Оксани було добре видно
Я думала: якщо Марина колись повернеться, якщо їй справді не буде куди йти — я її впущу.
Історії з життя 0
Сухе листя того року згрібати було важко, воно забивалося під важкі дерев’яні граблі, розліталося від кожного пориву вітру. Я стояла посеред подвір’я, спираючись на дерев’яний держак, і дивилася
— Дивись мені, Христино. Матвій хлопець непоганий, але в нього характер батьків — важкий. Та й куди тобі, ти ж міська, інститут закінчувати треба. А він тут так і залишиться на пилорамі.
Історії з життя 0
Христина сиділа на ґанку й тримала в руках стару бляшанку з-під монпансьє. У бляшанці лежала міцна капронова нитка, яку вона поцупила в батька з рибальського ящика, і велика
— Мені страшно, мамо, — сказала я на кухні, коли Вадим пішов у гараж. — А якщо він почне рахувати місяці? Якщо він про все здогадається?
Історії з життя 0
Усе почалося з того, що я просто заплуталася між двома чоловіками. Вадим був надійним. Коли ми сиділи в кутку невеликого кафе на околиці біля озера, він пересував на
Причиною всьому стала одна поїздка. Артем поїхав на будівництво об’єкта в іншу область на два тижні. А через місяць після його повернення на їхню домашню адресу прийшов товстий конверт. Без зворотньої адреси
Історії з життя 0
У коридорі було темно, світло горіло тільки біля поста чергової. Христина сиділа на краю жорсткого стільця, підібгавши під себе одну ногу, щоб хоч трохи зігрітися. Син спав у
— Доброго дня. Не впізнаєте мене? — вона зробила крок уперед і сіла на край стільця біля мого робочого столу. — Я Оксана. Два роки тому приїздила до вас, коли зовсім не знала, куди йти за порадою. По пам’яті знайшла ваш кабінет.
Історії з життя 0
Двері кабінету прочинилися тихо, майже нечутно. Я саме переглядала старі листи, коли на порозі з’явилася худенька жінка в простому сірому кардигані. Я не одразу згадала її обличчя, але
– Вадиме, я спитати хотіла, – вона дивилася на свої пальці. – А твої батьки… Вони взагалі де? Ти ніколи нічого про них не розповідаєш. Ну, крім тітки Насті, до яка виховала тебе і до якої ти іноді їздиш у село.
Історії з життя 0
– А щоб тебе, – Оксана зітхнула, дивлячись на підвіконня. Вона стояла на табуретці з мокрою ганчіркою в руках, хотіла помити вікна, але ніяк не сподівалася, що саме
І ось, два дні тому, він з’явився на моєму порозі тут, у Києві. Його відправили у відрядження від меблевого комбінату. Коли я відчинила двері й побачила його з сумкою в руках, у мене перехопило подих.
Історії з життя 0
Я сиділа на кухні й дивилася на порожню чашку, на дні ще бовталася темна заварка. У кімнаті було тихо, тільки знизу, з вулиці, доносився звичний ранковий гамір: двірник
— Матвію! Ти знов у хаті сидиш, як сич у дуплі? — крикнула вона, заглядаючи у ванну. — На вулиці сонце, люди картоплю кроплять, а він стіни маже
Історії з життя 0
Мама лишила Матвієві пів будинку на околиці міста, старий сад із закрученими яблунями та самотність. Уся його комунікація зі світом обмежувалася листуванням у робочих чатах та короткими діалогами

You cannot copy content of this page