Історії з життя
Я сиділа на кухні, попиваючи чай, коли почула стук у двері. Відкрила – і там стояв Іван, мій колишній чоловік, з великим букетом квітів і коробкою цукерок. Його
– Лідіє Петрівно, як вам не соромно таке дитині розповідати? – голос Олени, моєї колишньої невістки, дзвенів від обурення. Вона стояла на порозі мого будинку, тримаючи за руку
Це був не найкращий метод і мені потім навіть стало шкода свекрухи, але вона б сама не зупинилася і я в цьому певна. Віра Романівна, моя свекруха, з
Прямуючи нічним містом із валізою, що гупала позаду, я не могла позбутися думки: «Що зі мною не так? Чому я завжди потрапляю в такі історії?». У юності тато
О дванадцятій у неї операція. Проста. Планова. Година на все, нескладні маніпуляції й виписка того ж дня. І, правду кажучи, варто було б поїхати з нею, але вона
Я сиділа за святковим столом у ресторані, в новій сукні, з акуратно укладеним волоссям, а в очах — передчуття чогось особливого. Мої доньки, Олена та Марія, сиділи навпроти,
На дитячому майданчику дитина забула іграшку… Мами підняли її, обтрусили і поклали на тонкий паркан, який огороджував майданчик. Яскрава собачка при першому ж пориві вітру похитнулася і впала
Ти тільки не хвилюйся, ми вам хочемо зробити сюрприз, – почала свекруха, – але нам потрібні ключі від квартири, поки ви у відпустку їдете… Мені б вже тоді
— Олено, твоє плаття нове? — голос свекрухи, Галини Іванівни, звучав досить голосно, щоб привернути увагу всіх за столом. Її очі пильно вивчали мій вигляд, а брови злегка
— Ти серйозно, Богдане? — я відчула, як у горлі пересохло, коли він кинув ту фразу про переоформлення будинку. Ми сиділи за кухонним столом, я тримала в руках