Історії з життя
Я стояла в нашій тісній кухні, пакуючи цукерки в контейнер після поминок. Запах кави та свіжих квітів змішувався з важким відчуттям втрати. Мій чоловік, Назар, пішов із життя
Ранок був ідеальним. Я сиділа на просторій терасі нашого сімейного будинку біля моря, тримаючи склянку свіжовичавленого апельсинового соку. Легкий бриз гойдав легкі фіранки, а сонячні промені танцювали на
Мені хотілося протерти очі, бо те, що я бачила і те, що мені казала сваха, суперечило один одному. – Ой, Тоню, тобі двійка за виховання доньки. Як ти
– Тітко! Тітко! Не проходьте повз! Гляньте, які гладіолуси! Сьогодні зранку зрізав, свіжі, гарні! – гукнув Іван, як і решта продавців квітів, що дружно сиділи в тіні старого
«А де твої гроші, жінко, тут все моє», – на такі слова чоловіка я сполотніла. Він не раз це казав жартома, коли ми починали жити, я мовчала, бо
Анна поставила сумки з продуктами на кухонний стіл і почала їх розбирати. З вітальні долинав голос свекрухи, Наталії Іванівни, яка знову завітала без попередження. Її візити завжди супроводжувалися
— Хватить мені казки розповідати! Не Тарасів це син, ти мене в цьому не переконаєш! — гримнула я, Олена Василівна, і щосили грюкнула дверима перед носом Софії. —
Спочатку така пропозиція викликала у мене обурення. То й що, що мені сорок вісім, хіба я не маю шансу вийти заміж не з такої причини? Але, коли прийшла
Видати заміж Оленку було надзвичайно важко. А час уже давно настав! Її годинник не просто цокав, він шалено крутив стрілками, кривлявся намальованими цифрами, зітхав і охав, як Оленчина
– Доню, ви з Тарасом дітей взагалі плануєте? – запитала в Олени мама, коли та вкотре приїхала з чоловіком відвідати батьків у село, і вони вдвох з донькою