fbpx
Може, я й вчинила не правильно, але ж я не хочу такої долі для свого сина – ростити двох чужих дітей! Так, я любила Настиних дітей, але ж є різниця!
Я вже сама себе картаю, що якби не зійшлася з тією родиною, то ніколи б мій син не зустрів ту Настю і не вирішив одружитися. А у неї
Мені здається, що ті слова донька майже прошепотіла, але ми з чоловіком просто оглухли. В моїй голові просто дзвеніло і не знаю скільки б часу я отак стояла, бо думки не було жодної, що робити далі.
Звичайно, що не такого очікуєш від дитини почути, тим більше, що я ж її попереджала, що хлопці в гуртожитку не мають стримання, а вона має бути пильна. –
Напруження у повітрі я відчула одразу ж, як поріг доньчиного дому переступила. Сваха привіталась якось зверхньо і двозначно: “Ну, заходьте, раз уже прийшли”. Після такого я не знала, чи йти додому, а чи все ж зайти, бо ж мене ніби як на гостину було запрошено. Коли ж вручила онукам по 20 євро за коляду, почалось таке, що й описати сором
Напруження у повітрі я відчула одразу ж, як поріг доньчиного дому переступила. Сваха привіталась якось зверхньо і двозначно: “Ну, заходьте, раз уже прийшли”. Після такого я не знала,
Таке закрутилося, що й сама не можу зрозуміти, а сестра ще з себе ображену корчить – сама заварила кашу, а я вина!
Я з багатодітної родини старша донька, тому з превеликою радістю дременула вчитися в шістнадцять років і вже в село вертися не збиралася. Розумієте, у нас в селі рідко
Моя свекруха попала в погану компанію як тільки пішла на пенсію. Це так смішно звучить, але на практиці жінці просто задурили голову всілякими ілюзіями. Розумієте, моя свекруха, як і кожна жінка її віку, не мала в молодості ні гарного вбрання, ні смачно їла, ні з комфортом відпочивала
Та й життя своє вона жила заради дітей. а тут на пенсії вирішила, що пора їй почати жити «на повну». Вірніше, їй нова подруга втовкмачила, що пора вже
Хлопець зголосився допомагати їй з німецькою, щоб у дівчини був відмінний атестат, бо їхній учитель Максим Альбертович Фукс був надзвичайно строгий і вимогливий. Його дід жив у Лейпцігу, де згодом навчався внук, тож і мову, і методику він знав досконало. Коли нарешті дер лєрер був задоволений знаннями учениці й поставив їй заслужену п’ятірку за рік, безмежно щаслива Настя щиро дякувала Давиду, а він так серйозно поглянув на дівчину і тихо та несміливо промовив: «Іch liebe dich». Від несподіванки радість дівчини вмить змінилася на збентеження. Вона вже віддавна була безнадійно закохана в юнака, мовляв, він студент, а вона всього-на-всього учениця, але, виявляється, не безнадійно
Ця пісня постійно лунала в Настиній голові. Адже вона сама опинилася в такій ситуації. Друзі, і Давид, і Сергій, освідчилися їй у коханні, але схоже на те, що
До того я на тих заробітках заробилась, що приїхала додому на позичених грошах у стару хату без ремонту. Сусідка принесла мені своїх виделок і каструлю, аби я мала супу зварити в чому і прямо запитала, де ж усе, що я за 20 років заробила. А я їй і відповісти не мала що
До того я на тих заробітках заробилась, що приїхала додому на позичених грошах у стару хату без ремонту. Сусідка принесла мені своїх виделок і каструлю, аби я мала
Дмитро не просто любив свою господу. То було щось набагато більше, бо лиш цим я можу пояснити, що він щодня їздив туди, поки мати була жива, а, коли вийшов на пенсію, то тільки на зиму перебирався в місто до нас.
Мене дратували відвідини матері, бо щось виходило, як з приказки: «це могли б бути ми, але у нас корова», а у нас було – мати. Був період в
Дядьку Ільку було далеко за 70,і я прекрасно розуміла те, що нового дому він знайти не матиме ні сил, ні фінансів. Ще після того як ми попрощалися з мамою я йому сказала, що хоч і оформлю хату на себе він може тут жити. Пообіцяла приїжджати так само як і приїжджала ще за життя матері своєї. Він людина у віці, я добре бачила що сам він уже обійти себе повністю не міг.
Вказати дядьку Ільку на двері після того як не стало моєї мами, у мене навіть думки не було. Хай і не рідний він мені батько, хай і не
Уже більше п’ятнадцяти років я була за кордом на заробітках і найбільшою моєю мрією було приїхати додому у відпустку. Останні два роки я приїхати не могла. Все ніяк не складалось, бо ж то із документами були негаразди, то через всю цю ситуацію я ніяк не наважувалась додому приїхати. А цьогоріч я таки твердо сказала собі, що поїду. “Ти чого, мамо? – протягнула донька обурено, – Яке додому? То ж скільки грошей піде? Чи ти про кредит забула?”
Уже більше п’ятнадцяти років я була за кордом на заробітках і найбільшою моєю мрією було приїхати додому у відпустку. Останні два роки я вирватись не могла. Все ніяк

You cannot copy content of this page