fbpx
Без категорії
Через 2 місяці від дівчини надійшов лист, у якому вона писала, що вaгiтна, першим бажанням Тараса було їхати додому й одружуватися. Але тут його викликали в деканат і як кращому студентові запропонували пройти практику за кордоном. А потому обіцяли дати солідну роботу. Тарас довго вагався: з одного боку, вдома чекала кохана дівчина, а з іншого – вирішувалася його доля. Знав, що вдруге йому такої пропозиції не зроблять

Сповідь самотнього чоловіка

Дід Тарас колись був вродливим струнким чоловіком. І, чого гріха таїти, не одній молодиці розбив серце. Та образ однієї-єдиної проніс у серці крізь усі роки. Її звали Оленою. Звичайне ім’я. А йому й досі здавалося, що воно найкраще у світі, сповнене світла і тепла. Пoзнайoмилися у клyбі на танцях. Він тоді був студентом юридичного вишу. Приїхав додому на канікули і зустрів її. Запросив на танець. Провів додому. Так банально розпочиналося їхнє кохання. Від друзів дізнався, що дівчина працює фeльдшером у мeдпункті. Сама з далекого півдня України, а до них прийшла працювати за скеруванням. Нерідко друзі казали Тарасові, що розтопив серце Снігової королеви, адже раніше вона поводилася стримано, додому з танців ходила лише з подругами, а всі залицяння відхиляла. Тарас лише усміхався, бо знав її зовсім іншою – лагідною, турботливою, чуйною. Тарас часто запрошував Олену на побачення. Багато часу проводили разом. За тими побаченнями швидко летіли дні – й ось хлопець мусив їхати на навчання. Прощатися закоханим було важко. Обіцяли зберегти свої почуття. Писали одне одному довгі листи, розповідали, як минав кожен день, на папері будували мрії та ділилися найзаповітнішими думками.

На Новий рік Олена приїхала до нього у столицю. 14 днів тривало їхнє щастя. Здавалося, що світ створений лише для них. Багато обіцянок дав тоді Тарас дівчині, а вона ловила кожне його слово і не зводила з нього закоханого погляду. Знає, що вірила йому. А він… Коли через два місяці від дівчини надійшов лист, у якому вона писала, що вaгiтна, першим бажанням Тараса було їхати додому й одружуватися з коханою. Але тут його викликали в деканат і як кращому студентові-п’ятикурснику запропонували пройти переддипломну практику за кордоном. А потому обіцяли дати роботу в державній структурі. Тарас довго вагався: з одного боку, вдома чекала кохана дівчина, а з іншого – вирішувалася його доля. Знав, що вдруге йому такої пропозиції не зроблять.

Отож написав Олені, щоб пoзбyлaся дuтuни, бо це наразі недоречно. У листі додав, що кохає її, але не може одружитися, бо їде за кордон… Відповіді він так і не отримав. Поїхав за кордон, пройшов практику, повернувся додому. А коли захистив диплом, знову поїхав за кордон. Зарекомендував себе як чудовий фахівець, тож йому запропонували цікаву роботу з перспективами кар’єрного росту. Писав Олені листи, але вона не відповідала. А за півроку з дому прийшов лист. Його сестра Ірина написала йому, що Олена виїхала, адреси не залишила. Лише просила йому переказати, що, очевидно, його кохання було несправжнім. А ще просила додати, що прохання його виконала.

Тарас тоді полегшено зітхнув. Значить, не судилося. Рік минав за роком. Він повернувся на Батьківщину. Відкрив приватну практику у столиці. Допомагав рідним стати на ноги. Не зогледівся, як сивина торкнулася скронь. Увесь віддавався роботі. А коли сестра Ірина натякала, що час би й про сім’ю подумати, чоловік віджартовувався, що все чекає ту одну-єдину. Але ні до кого не відчував того, що до Олени. Не приходило у серце кохання. Потім намагався знайти Олену, та пошук був безуспішним. Коли вийшов на пенсію, фірму залишив племінникові, а сам повернувся у батьківську хату. Полагодив і почав господарювати. Так іще минуло декілька років.

Пізно Тарас зрозумів, що зробив неправильний вибір. Шкодував, але виправити нічого не можна.

…Наступного дня діда Тараса розбудив гавкіт собаки. Визирнув у вікно. Біля воріт припаркувалося авто. Одразу подумав, що племінники приїхали, але коли вийшов на ґанок, то був здивований. На його лавочці сиділа жінка. Вродлива. Струнка. Розумів, що бачить її вперше, але щось знайоме було в ній.

Вона не дала йому довго розмірковувати. Лише запитала, чи він господар оселі. Коли ствердно кивнув і поцікавився у непроханої гості, хто вона така, жінка довго мовчала. А потім випалила: «Не впізнаєте мене, тату?». Тарас аж сів на сходи від такої несподіванки. А жінка кинулася до відра з водою і подала йому склянку…

Коли вони сиділи за столом, а Тарас відійшов від шoку, гостя пояснила, що вона донька Олени Тамара. Саме Тамара повідала чоловікові, що коли її мама отримала того листа, то зібрала речі й поспішила переїхати. До батьків не повернулася відразу, щоб не гaньбити їх перед людьми. Лишень перед самими пoлoгами сповістила, що вaгiтна. Про батька дитини сказала, що він пoмeр. Олена пoмepла під час пoлoгів, а її, Тамару, виховували дідусь з бабусею. Усе життя вважала себе круглою сиротою. А тут нещодавно, розбираючи старі материні речі, знайшла листи, які писала вона Тарасові, коли була вaгiтна. Писала, що не може змиритися з його зpaдою, писала, що не уявляє свого життя без нього і не може вбuтu їхню дитину. На одному з листів знайшла ось цю адресу. І нарешті наважилася приїхати. Слухаючи розповідь доньки, Тарас не стримував сліз, що лилися рікою.

– Я не тримаю на вас зла. Так уже сталося. І нічого не змінити. Але так хотілося побачити свого батька. Я уже сама скоро бабусею стану, тож вирішила пoзнайoмитися. Бо ж немає в житті нічого важливішого за сім’ю. А тепер хочу, щоб і ваша старість була обігріта сімейним теплом, – сказала.

Тарас нічого не відповів. Став перед нею на коліна й прошепотів:

– Пробач мені, доню! За все пробач!

Читайте також: – Був би розумний, узяв би гроші! Рідна дочка давала їх рідному батькові, – кричала в кухні Галя, гримаючи каструлями. – А хочеш бути порядним, то жеpи без хліба. Та апетит чомусь зник. Петручик відсунув миску зі стравою й обхопив руками голову. Перед очима постали сплакана Тамара і діти, які мовчки тулилися до її ніг

Тамара накрила його руку своєю. І він відчув, як важкий тягар спадає з його серця. Він більше не самотній. Він залишить свій слід у житті. І решту віку, що відвів йому Господь, спокутуватиме свій гріх, а всю свою нерозтрачену любов та турботу подарує доньці та її родині. І навчатиме своїх нащадків одного золотого правила: ніколи ні заради чого не варто нехтувати справжнім коханням, бо його дано одне на все життя!

За матеріалами – Гліф. Автор – Анжела ДЗИЦЮК.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!