Дві сімейні пари познайомилися, коли одночасно переїхали в в одну і ту ж новобудову. Олена була класичною блондинкою з анекдотів: рожеве плаття, той-тер’єр на руках. Її чоловік Вася – красень, широкоплечий, реготун і любитель поговорити. Олег і Оля були раді новому знайомству.
Увечері дві сім’ї сиділи на кухні у Олега і Олі, пили чай з чорничним пирогом.
Зіркою вечора був Вася. Він розповідав про вічне: про жіночу недалекість.
– Оленка моя, прикиньте, смішна така. Я її питаю: «Сонечко, ти мені синю чи сіру футболку попрасувала?» А вона така: «Так». Ось вона, жіноча логіка у всій красі, ха-хаа!
Всі засміялися. Включаючи Оленку – вона взагалі виявилася надзвичайно незлобливою і приємною дівчиною.
А Оля подумала: ну яка жіноча логіка? Не буває ж чоловічої чи жіночої логіки, логіка – це зв’язок фактів, який ніяк не залежить від кольору або довжини волосся, як і від наявності або відсутності У-хромосоми.
«Просто Оленка, напевно, не дуже розумна», – вирішила Оля. Блондинки в рожевому – вони ж такі. Один манікюр на думці.
На питання, де Олена працює, та відмахнулася. Мовляв, так, дрібниця несуттєва.
***
Через місяць стало зрозуміло, що будь-яка квартира має недоліки. Головним недоліком в квартирі Олега та Олі виявився їхній сусід. Їх надзвичайно балакучий сусід Вася.
Вася не працював, тому у нього було багато часу. Напевно, занадто багато. Тому що він кожен день поспішав в гості до Олега з Олею – поговорити. Втім, дружньою розмовою це не назвеш. Це був радше бенефіс. Васін творчий вечір. Який частенько перетворювався в стендап про недалеких блондинок (читай: про Оленку).
Вася ні на секунду не замовкав. Від його тріскотні гула голова.
Оля з Олегом почали все частіше робити вигляд, що їх немає вдома.
***
Одного вечора до Олі зайшла Олена, позичити ложку соди для лимонного кексу.
І якось вони розговорилися принагідно, як буває у двох жінок-ровесниць, коли вони опиняються на теплій кухні, де заварюється чорний міцний чай зі смородиновим листком, а за вікном неквапливо сідає сонце. Коли ніхто нікого не перебиває, не засуджує і сам не прикрашається перед співрозмовником.
З’ясувалося, що Олена – мікробіолог. І фраза про «дрібниці всілякі» була буквальним описом її роботи. Захоплена науковою діяльністю, Олена знала, що навряд чи її співрозмовниця зрозуміє справу її життя, а тому звично пожартувала.
Оля здивовано вигукнула:
– Але Вася… Він же весь час жартує про твою недалекість!
– Ага. Я навчилася його не слухати. Коли поруч живе людина, яка не замовкає ні на секунду, це стає єдиним способом не зійти з розуму. Він як радіо. Тільки гучність прикрутити можна. Вася думає, що я пустоголова. А я просто не слухаю, що він говорить. Тому іноді відповідаю невпопад.
Олена пішла пекти лимонний кекс. А Оля ще довго дивилася на захід, сьорбаючи чай зі смородиновим листям.
З цього моменту вона вирішила, що постарається ніколи не судити про людей за першим враженням. Оля була впевнена, що Олена – живе втілення примітивної Барбі. Але ось ти диви.
Недалекою Барбі раптом виявився сусідчин чоловік.
За матеріалами – dіssomnia.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
