У мене є молодша сестра, якій в цьому році виповнилося двадцять сім років. Чоловік у неї на три роки її старше. Дорослі, здавалося б, люди, але діють як діти. Три роки вони одружені, три роки виносять сіру речовину собі і всім оточуючим. Найбільше це відчуваю я.
Сестра завжди любила зробити з мухи слона. З будь якого найменшого приводу у нас були сльози і прямо кінець світу. Робилося це максимально на публіку, без глядачів їй було нецікаво.
Я вже в юності втомилася від такого бурхливого прояву емоцій через приводи, які і яйця виїденого не варті. Розлучилася з хлопчиком – водоспад сліз, голосінь, обіцянок мало не в монастир піти. Отримала погану оцінку – знову сльози, нарікання, оплакування своєї долі, де вона все життя буде мити підлогу. Привід міг бути будь-яким, навіть якщо просто в магазині не знайшлося взуття її розміру.
Це тільки здається смішним і безглуздим, але жити в такому антуражі довгий час дуже не просто. Адже їй потрібні глядачі, просто поплакати у себе в кімнаті вона не могла, приходила до мене і починала спектакль.
З віком вона стала спокійніше, вона позбулася майже всієї театральщини і більше не лила сльози через взуття не того розміру. Але справи любовні все ще викликали у неї потяг до сцени з усіма наслідками, що випливають. Але вона вважала за краще виливати душу мамі, тому що я вже була поганим слухачем.
Зустрічалася зі своїм нинішнім чоловіком вона два роки. За цей час з ними можна було зняти серіал. Нареченого вона собі підібрала такого ж як і сама. Тому театр одного актора перетворився в злагоджений дует.
Батьків не стало через рік після їхнього весілля. Спочатку пішов тато, а через три місяці не стало мами. Нас з сестрою це просто вразило. Був дуже важкий період, але сестра трималася напрочуд зібрано і адекватно, вона мене дуже підтримала, за що я їй безмежно вдячна.
Квартиру батьків ми продали і чесно поділили гроші. Я вклалася в іпотеку, сестра купила машину, тому що у них з чоловіком житло було. Життя потекло своєю чергою. Чомусь мені здавалося, що те, що ми пережили, змінило сестру, але я помилилася.
Через півроку сестра стояла у мене на порозі з сумками і обливалася сльозами. Заявила, що вони з чоловіком розлучаються, тому що він знайшов собі іншу. Це був вагомий привід. Я старанно заспокоювала сестру, сказала, що вона може жити у мене стільки, скільки знадобиться. Я дуже серйозно сприйняла цю новину і повірила, що вони насправді розлучаться.
Три дні вона лила сльози, а я бігала навколо неї, а на четвертий з’явився її чоловік. Спочатку я пускати його не хотіла, але сестра вийшла сама. Вони дуже бурхливо з’ясовували стосунки, він клявся, що не зраджував, обидва плакали, цирк з кіньми, коротше.
Я просто стояла і тихо сміялась від того, що відбувається. Зрештою вони помирилися, сестра забрала сумки, подякувала мене за те, що дала притулок, і пішла додому з чоловіком.
Збиралася вона похапцем, тому вдома залишився безлад, частину речей вона забута, на кухні купа брудного посуду. Я сяк-так прибрались, залишивши основне прибирання на вихідні. Прибрала, як і планувала, а через тиждень до мене заявилася сестра, але хоч без речей. Знову у них було все не слава богу, але в цей раз все вирішилося вже на наступний день.
Відтоді ці її переїзди носять регулярний характер. Вона приїжджає і каже, що тепер уже зовсім все, остаточно і безповоротно. Кілька днів вони з’ясовують стосунки по телефону, по тому чоловік приїжджає вимолювати прощення і доводити, що без неї він не виживе, вони миряться, сестра їде геть. А я залишаюся з квадратною головою і перевертом в квартирі.
Відмовити я не можу, тому що вона остання рідна мені людина. Та й їй крім мене нікуди більше податися. Але я втомилася, більше не можу слухати її однотипні розповіді, потім з’ясування стосунків, потім дивитися за сценою перемир’я. Таке відчуття, що я живу її життям, тому що її так багато, що на своє часу і сил не вистачає.
Але ж не відмовиш і бути далі так не може. А що його робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
