fbpx
Історії з життя
Черга рухалася дуже повільно, я нервово озиралася на всі боки і помітила Зінаїду Іванівну занадто пізно – вона теж встигла мене побачити. В першу секунду у мене було сильне бажання кинути візок з продуктами і піти з магазину. Але тут я розізлилася по-справжньому. Ні за що не піду звідси без покупок!

Понеділок. 9: 00. З самого ранку відправила Роману повідомлення про те, що приїжджати не потрібно – я вже викликала таксі і їду в місто, у мене там термінові справи. Рома не передзвонював, як я очікувала – лише відправив коротку смс “Зрозумів. Прийнято”. Чесно кажучи, я навіть трохи засмутилася через відсутність реакції – що ж поробиш, якщо я типовий невротик, більшу частину життя розмірковую про те, що інші про мене думають…

А чи не все одно мені, що він там про мене думає? Чи не закохалася я часом?!

Ні, закохуватися мені зараз категорично протипоказано. У мене купа справ: попереду процес розлучення, другий скринінг, навчання і зміна діяльності, декретна відпустка … Які Романи, Аню, коли тобі тридцять шість років і ти чекаєш дитину від іншого чоловіка?!

— І що, — озвалося моє друге “Я”, — Я стала гіршою від цього? Або більше не маю права на щастя?

Маєш, Аню, маєш. Ось тільки Рома теж має право на щастя. Навіщо йому розлучена з причепом, коли навколо пурхає стільки юних молоденьких красунь і розумниць. Так вони мабуть до Роми під ковдрочку самі заскакують! І бігають за ним пачками, сподіваючись, що він їх помітить.

Так що забудь. 12:00.

Батьки, проводжаючи мене, напутствовали побажаннями удачі і обіцяли приїхати в гості в кінці травня – після закінчення посівних робіт. До речі, тато довго не хотів зізнаватися, що він там сказав Едику, але я благала сказати, і тато в кінці кінців здався:

— Так нічого особливого, — сказав він, ніяковіючи, — Просто сказав, що в такому випадку він може одружитися на власній матері, тому що вона для нього — ідеальна жінка, — тато, який не вміє брехати, густо почервонів, і я зрозуміла, що висловлювався він відвертіше.

Ну і добре. Едика мені більше зовсім не шкода.

Опівдні була вже в місті. Ховаючись за яскравою кораловою парасолькою від холодного дрібного дощу, я зайшла за покупками в продуктовий. Їсти не хочеться зовсім, але ж дитині потрібні поживні речовини!

Накинувши візок овочами, фруктами і курячими ніжками, я рушила до каси і раптом побачила Зінаїду Іванівну. Вона, не помічаючи мене, повільно котила візок по відділу з молочкою і зосереджено вивчала дати виробництва на пляшках і пакетах. Від щирого серця надіючись прослизнути непоміченою, я шмигнула до кас. Дідько, яка черга. Що, у всіх за вихідні продукти скінчилися ?!

Я стала в кінці довгої черги. Як на зло, за касою сиділа сонна незадоволена касирка. Пробивала вона продукти зі швидкістю черепахи, що глибоко задумалася перед тим, як взяти черговий товар зі стрічки. Черга рухалася дуже повільно, я нервово озиралася на всі боки і помітила Зінаїду Іванівну занадто пізно – вона теж встигла мене побачити.

В першу секунду у мене було сильне бажання кинути візок з продуктами і піти з магазину. Але тут я розізлилася по-справжньому. Ні за що не піду звідси без покупок! Просто не буду звертати на неї увагу!

Номер з ігноруванням не пройде – це я зрозуміла відразу. Зінаїда Іванівна, зайнявши позицію за моєю спиною, єхидно поцікавилася:

— А чому не вітаєшся, Аню? Ти ж учитель начебто, хіба не знаєш, що з людьми похилого віку слід вітатися?

— Вітаю, — сухо відповіла я, проклинаючи флегматичну касирку.

— Що ж ти, мила моя, з Едиком робиш? — продовжувала вона шипіти мені в спину, — Що ж ти його перед друзями ганьбиш? Перед родичами? Він, між іншим, на розлучення подав, жити з тобою більше не хоче! – в голосі свекрухи я вловила торжествуючі нотки.

— Вітаю, — тихо відповіла я, — Ви ж цього дуже хотіли.

— Так я для тебе, невдячна, все робила, як до дочки до тебе ставилася! — понеслося мені в спину, — А ти свою, сама знаєш що, підняти не могла з дивана, мовчала годинами. Так ти просто не любила Едика мого, визнай це! Але нічого! Не переживай! Едика з руками і ногами заберуть, він у мене чоловік видний, красень! Я йому знайду гарну невістку — не рівня тобі буде! І мене вона поважати буде! А ти… Ти будеш самотньою — чоловіки розлучених не люблять, та ще й з дітьми від колишніх чоловіків! Так то!

— Пробачте, Ви мене не пропустите, — звернулася я до чоловіка, що стояв попереду, – До мене тут неадекватна жінка пристає.

— Так, будь ласка, — чоловік здивовано оглянув з голови до ніг Зінаїду Іванівну, пропускаючи мене вперед. Є ще на світі добрі люди!

Заплативши за продукти, я вийшла на вулицю і майже бігом попрямувала до дому – боялася, що Зінаїда Іванівна піде слідом за мною, щоб продовжувати говорити всяку всячину. Але вона не пішла. Слава Богу!

15:00. Приготувала повноцінний обід з першим, другим і салатом. Запила все свіжовичавленим морквяним соком і звалилася в ліжко. Дощ за вікном заколисував, очі закривалися самі собою. Сховавшись теплим пледом, я вже збиралася подрімати, але тут пролунав телефонний дзвінок. Едик.

— Завтра о другій годині чекаю тебе з усіма документами в РАЦСі, – сказав він, не вітаючись, – Подаємо на розлучення і розходимося як в морі кораблі.

— Добре, — буду завтра о другій годині з усіма документами, — сказала я спокійно і поклала слухавку.

Автор – Aйша Iдрісова

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page