Коли біля Снов’янки та Киселівки Чернігівського району підірвали мости – люди стали заручниками річки і просто не могли евакуюватися. Неподалік села Гориця на Менщині колись була переправа, якою перевозили сіно, але її давно розібрали на брухт.
—Усе почалося з того, що подзвонив знайомий, котрий вибирався з Чернігова через пішохідний міст, звідти — на Анисів, з Анисова — на Авдіївку, а потім уже лугом — до річки, – пригдує Геннадій Дмітрієв, – Попросив, аби я його забрав. Я взяв гумовий човен у Геннадія Скирти. Коли «корчом» (це про машину ВАЗ) привезли човен на берег, ще крига не всюди скресла. Щоб сісти у човен, люди йшли на свій страх і ризик кригою, там ще поклали дошки, а потім уже ми їх забирали. Льодохід дуже заважав. Мене тричі зносило за течією, затискало льодом, мотор не витягував, доводилося гребти веслами. Річка в тому місці широка, що й яма глибиною десь 12-15 метрів. Коли везеш людей з пітьми, переживаєш но за себе, а за них.
Десь днів п’ять ми возили гумовим човном, а потім товариш дав дюралеву моторну. У неї більше вміщувалося. Міг і вісім людей з дітьми взяти. За свої 40 з гаком років стільки дітей не бачив, скільки вдалося переправити. Найменшенькому було лише шість днів. Люди йшли І йшли Спочатку по 100-200 за день. А копи посилилися обстріли Чернігова і розбомбили автомобільний міст, було по 600-800 пасажирів Ми починали працювати о п’ятій ранку, закінчували о дев’ятій вечора. Коли вже добряче стемніє.
Спочатку витратили всі свої запаси пального. Потім люди приносили пальне, волонтери підвозили. Тоді ще й морози були. Біженці йшли втомлені, замерзлі. Хотілося їх хоч якось морально підтримати. Віктор Бойко з Гориці був «зав пеклом». З п’ятої години ранку розпалював багаття, у казані літрів на 15 готував чай з гілок смородини, малини, вишні. Також варив куліш. Спочатку від Гориці люди добиралися хто як міг. Возили їх волонтери. А потім з кожної громади присилали автобуси. Трудно було. Зате я мерів усіх громад побачив і знаю тепер. Вони приїздили за гуманітаркою, яку ми також переправляли.
– Уже і не порахуєш, кого бачили, скільки вантажів перевезли — долучається Геннадій Скирта.
Бувало, люди пропонували нам гроші. Ми суворо попереджали, якщо шитимуть купюри, викинемо гривні в річку. Ми тут не за гроші.
Також суворо ставилися до тих, хто пробував знімати на мобільний, як переправляємо. Адже над нами не раз кружляли російські літаки, були обстріли. Ні я, ні Гена навіть на пам’ять не маємо жодного кадру. Але були такі, що не реагували на наші прохання і нахабно продовжували знімати. Телефони тих, хто борзів, летіли у воду. Десь з десяток таких було. Усіх було шкода, усім хотілося допомогти. Немічних, стареньких після човна доводилося на руках заносити на гору, бо не мали сили зайти. Ми ж не тільки возили з боку Авдіївки. А й з Гориці на інший берег допомогу, люди могли за ліками з’їздити. Переправляли допомогу Чернігову. Лише з березнянської птахофабрики 2.5 тонни заморожених курячих тушок перевезли на інший берег. А потім уже й копчені, і печені кури возили. Куди вже далі воли дівалися — не знаю.
— Мій знайомий у Чернігові казав, що ніяких березнянських курей йому ніхто но пропонував. Ну, то таке, — вставляє слово Геннадій Дмитрієв.
— І в людських городах, і на лузі лишали машини. Я возив на той берег жінок і дітей, які вирішили евакуюватися за кордон. Їх там зустрічали з Куликівки і везли в Київ.
А потім, коли вже зробили дерев’яні мости замість підірваних, ще два тижні переправляв за Десну власників автомобілів, які вернулися за своїми машинами. Їх там стояло до сотні. Люди полишали, аби врятуватися. Машини різні були. Мародери, звісно, на них попаслися. Двох, кажуть, спіймали. Прикидалися, що їдуть на риболовлю, а поверталися з ключами і запчастинами. За тими, що стояли близько до переправи ми наглядали. Автомобілі були різні Наприклад, джип, позашляховик ISUZU TROOPER. Довго стояв, потім його хотіли забрати для ЗСУ, а завести за тиждень ніяк не змогли. Там же все комп’ютеризовано. Тому завантажили на евакуатор. А потім приїхав хазяїн: «Де моя машина?» Деякі власники весь час приїжджали. Походять, обдивляться, чи все на місці, і повертаються. Багато чого що можна розповідати. Я он свого «корча» ушатав, возив щодня човен до Десни і назад. Але про це не шкодую. Що таке цінність металу у порівнянні з безцінним людським життям.
Джерело: газета «Вісник Ч» від 30.06.2022, Валентина ОСТЕРСЬКА.
Фото: www.gorod.cn.ua.
07/11/2022
