fbpx

Чогось у мене не складалося особисте життя і я не могла зрозуміти чому, бо наче й чоловіки за мною увивалися і заміжжя пропонували, але вартувало лиш зійтися ближче – і все, по любові. Я на багато що грішила, і на порчу, і на заздрість, але де я могла подумати, що причина в моїх батьках?

Здавалося б, батьки бережуть родину заради дітей, щоб діти росли щасливі, а потім діти не знають як то бути щасливими в стосунках, і тоді самі живуть в стосунках, щоб діти росли в повній родині. І так «наша пісня гарна й нова», але як це все припинити?

Це все мені відкрилося, коли я вирішила поїхати до своїх батьків після чергових невдалих стосунків. Ну десь же мають мене любити просто так, а де як не у дома?

Мої батьки жили заради мене, вірніше, жила мама, а тато, як я пам’ятаю, завжди приходив пізно і веселий та казав, що мама нікуди не дінеться, бо вона мало заробляє, а у нього знайомства. Це тепер я розумію, що тато міняв жінок, а мама з тим мирилася, бо я ж мала мати тата і в татовому обличчі гарний одяг, смачну їжу і світле майбутнє.

А я згадую той час, коли я була вдома – ретельно укутувала ковдрою голову, щоб не чути, як вони виясняють стосунки, як бачила мамині червоні очі і злилася за це на тата, як хотіла аби він пішов, бо й так не звертав на мене уваги, як мріяла, що мама усміхатиметься… Я любила тата і не любила водночас, я не знала, як себе з ним вести і тепер не знаю, як вести себе з чоловіками, намагаюся прорахувати реакцію і пристосуватися.

Коли я востаннє була вдома, то атмосфера там була не дуже, бо батька звільнили з роботи і він геть пустився берега. Мама тоді працювала на двох роботах аби я змогла вчитися і теж радості у неї не було від цього.

– Головне, тебе зі своєї шиї спихнути, – казала вона мені, – тоді й заживу щасливо.

Коли ж я скінчила навчання і вже працювала, мама все ще не жила щасливо, бо батька через його звичку прикувало до ліжка і тепер вона працювала на двох роботах аби поставити його на ноги.

Вона йому постійно нагадувала про його колишню поведінку і казала, що Бог все бачить, але чому він її при цьому карає – вона не говорила.

Далі я приїхала після першого розлучення, то там була радість – батько вже сам ходив і потроху працював, освоїв професію по пайці прикрас і заточуванню ножів і ножиць. Подумати лишень, що мій гоноровий батько сидить у маленькому кіоску і через вузьке віконечко бачить світ. А колись гуляв на широку ногу і казав, що його нічого не тримає. Мама виглядала щасливішою, бо вже працювала на одній роботі.

Коли я після другого невдалого шлюбу була вдома, то мама наче розцвіла. Вона бігала на роботу і фарбувалася, а тато сірів лицем, яке й без того не бачило сонячного світла в тому кіоску.

І ось тепер я знову йду додому і надіюся, що цього разу щасливий батько, бо ж так ведеться: двоє сумують, а одному щастить.

Цього разу мама ходила сумна. Вона довго не наважувалася бути щасливою і не була певна, що її будуть любити. Все тягнула з тим, щоб піти від батька, бо ж на кого вона його покине, він такий безпорадний ще. І дотягнула до того, що вже її не чекають.

Я сиділа за столом і дивилася на людей, які чомусь вперто продовжують тримати себе разом, при тому не відчуваючи від цього щастя. І я вирішила з мамою поговорити:

– Мамо, ти йди, якщо є така можливість ще.

– А як же батько?

– За батька не хвилюйся, я побуду з ним поки, мені таки треба зрозуміти, чому у мене такі стосунки з чоловіками і чи це не причина в тому, що я не маю ніяких стосунків з батьком, як і він зі мною. Ми – чужі люди з ним.

Мама погодилася і тепер вона щаслива. Я за неї дуже рада, бо це означає, що я теж буду щаслива. Та й батько буде. Просто йому треба багато чого навчитися робити і я поки цим займуся.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page