Свекруха півроку тому переїхала до нас. Вона має свій будинок, вона цілком може обходити себе сама, але вона переконала сина в тому, що їй потрібна допомога. Мовляв, їй лячно, самотньо, тому він терміново перевіз її до нашої двокімнатної квартири.
Ольга Романівна – жінка зі складним характером. Вона намагається завжди бути в центрі уваги, чого б їй це не вартувало. Поки живий її чоловік, вона до нас не мала ніяких справ. Я була рада, адже за всі роки шлюбу мені так і не вдалося з нею порозумітися.
— Ой, дитинко, перед приходом чоловіка завжди треба причепуритись. Я навіть у своєму віці таке собі не дозволяю. Та й м’ясо треба готувати інакше, тобі б на якісь курси записатися, раз мама не навчила.
Загалом, подібні фрази завжди звучали на мою адресу. За її словами, вона все робить ідеально, а в мене руки трохи не там виросли. Якщо раніше ми зустрічалися тільки у свята, я мовчала і терпіла, то терпіти її витівки щодня стало складніше.
Свекор пішов у засвіти минулого року. Після того, як не стало чоловіка на свекруху лячно було дивитися. Вона не їла, не пила — ніби тінь тинялася. Перший місяць ми навіть її не залишали.
Але згодом родичка прийшла до тями і повернулася до нормального життя. Вона знову почала показувати свій характер. Для мене це був знак, що вона прийшла до норми. Тільки рано я зраділа — вона починала натякати синові, що їй не просто жити одній.
— Я почуваюся самотньою та нікому не потрібною. Мені лячно залишатися в хаті. Може, ми разом жили б? – плакалася вона.
Чоловік був не в захваті від такої ідеї, але погодився. Мама знала, чим вплинути на сина. Тільки ось я стояла на своєму до останнього. Жити зі свекрухою я не хотіла категорично. Ще й свекруха пропонувала переїхати до неї, бо в неї більший будинок. Може й так, але там я точно господинею не буду. Та й наша квартира в самому центрі – зручно до садка і на роботу добиратися.
Я точно знала, що не треба піддаватися на її хитрощі, адже на своїй території вона мені спокою не дасть. Чоловік намагався мене зрозуміти, але мама є мама. Він обіцяв мені, що зробить усе можливе для того, щоб мамин переїзд був тимчасовим. Він сказав, що її ставитиме на місце і контролюватиме, щоб вона на мене і поглядом кривим не поглянула.
Живемо ми всі разом уже шість місяців. Наші з чоловіком стосунки настільки зіпсувалися, що справа наближається до розлучення. Я плачу щодня, адже бігаю біля свекрухи як біля дитини малої.
Чай їй зроби, на прогулянку відведи, серіал увімкни… Ще й вислухай тираду про те, що ніхто їй уваги не приділяє. А якщо щось зробиш не так, вона одразу викликає швидку, бо їй зле.
Ми хотіли з чоловіком поїхати на море, так свекруха влаштувала слізну сцену, що ми її знову кидаємо. Мовляв, треба брати її із собою. А мені такий відпочинок не потрібний. Чоловік лише плечима знизує, а я розумію, що моєму терпінню приходить кінець.
Якщо йому мама дорожча, розлучатимемося, бо я інших варіантів для себе просто не бачу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
