От, скажіть, що б ви подумали на моєму місці.
Це все почалося два місяці тому, прибігла донька до мене і каже:
– Мамо, тато в гіпсі, його треба забирати, а ти ж знаєш, що єдиний варіант це ти.
– Чого це я?, – здивувалася я, – у нього дружина є, чи як ти собі думаєш.
– Мамо, вже нема, тому ти єдиний варіант. Тим більше. тато казав, що вчинив стосовно тебе благородно і не подав на поділ майна, тому ти теж маєш його виручити.
Я лиш зубами скрипнула, це було так, йому дали цю квартиру, але я платила завжди комунальні, тому ще питання кому б її віддали в разі чого.
Я все наше спільне життя старалася бути для Олега доброю дружиною: смачна їжа і затишок, все на собі від побуту до виховання дитини і ще й про чоловіка не забувала, коли він не забував про мене.
Про те, що в нього є інша я зрозуміла, але не хотіла нічого вирішувати. Думала, що все якось саме собою станеться, або він її покине, або вона його, але він покинув мене.
Сказав, що ще хоче жити на повну.
– Лишаю тобі квартиру, в разі чого щоб донька змогла до тебе прийти. Щось зять у нас не дуже, а я йду до жінки забезпеченої, якій потрібен лише я.
Я не могла уявити навіщо цій жінці людина, яка вилежується на дивані, не миє після себе посуд і годинами займає ванну. Як чоловік він не уважний, забудькуватий і навіть байдужий. Але, може, то зі мною, а з нею він галантний принц?
Тому я зажила у своє задоволення, коли ніхто не бурчить і не робить зауваження і не розказує, як у кого жінка б це зробила в сто разів краще, ніж я.
Минув так рік. Я завела кота і почувалася дуже щасливою, мала час на все на світі, але особливо полежати з кросвордом чи судоку, дивлячись серіал і слухаючи, як муркотить котик. А ще як за вікном сніг чи холод, то взагалі щастя з гарячим чаєм.
І ось в такий період донька й до мене прийшла, бо їй батько зателефонував, що послизнувся і має два місяці відлежати в гіпсі, там якесь дуже складне зростання.
– Мамо, я за ним ходити не буду, ти ж бачиш, що мені з дня на день в пологовий, а там мені геть не до батька. Візьми його до себе.
– Я? з якого дива? У нього ж жінка є.
– Мамо, вона до нього ні разу не прийшла і ти сама розумієш, що це означає.
Я розуміла, що таки подаруночок ще в силі то якось можна вивозити, але щоб біля нього крутитися? Ні за які гроші!
– Мамо, мені прийдеться взяти його до себе, так? Що ж це буде на твоїй совісті!
Я мала погодитися, бо донька вперта, як мій колишній чоловік.
І так він опинився знову на своєму улюбленому дивані за улюбленою справою – морочити мені голову стравами та вимогами. Там йому чешеться, там йому подушку підняти, тут підбити, там поправити, там нога мерзне і одягнути шкарпетку, там він їсти хоче, але не дієтичне, а щось смачне.
Два місяці я мовчала, бо рахувала кожен день, поки він сам встане на ноги і піде з мого життя.
І ось цей день настав і гіпс зняли, він був на реабілітації кілька тижнів, а потім став у мене на порозі з квітами:
– Це тобі моя подяка, – сказав і кроком господаря зайшов в квартиру, – що у нас смачненького?
Я дар мови втратила. А чоловік і далі не замовкав:
– Я гадаю, що мені досить вже спати на дивані і я переберуся до спальні.
– Це з якого дива, – кажу я.
– Як з якого? Ти ж мене прийняла, доглядала і я згоден до тебе вернутися.
– Що?, – мені очі стали, мов п’ять копійок, – Я не хочу аби ти до мене вертався.
– Це як? Для чого ж ти це все робила, старалася, кожну мою забаганку виконувала? Ти показала, що краща за Віру, тому я згоден далі з тобою жити.
Мені відібрало мову, я лиш відкрила двері і викинула квіти, а далі й чоловік пішов в праведному гніві, що він такий добрий, а я сама від свого щастя відмовляюся.
І я тепер вас питаю – чому він так себе повів? Яким чином я дала йому такий привід думати, що я досі його вважаю за чоловіка? чи то він так просто подає ситуацію, щоб підвищити свою самооцінку? Бо я вже геть не знаю, що й думати.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
