Чоловік мені такого точно не пробачить, як і діти. Та й соромно мені вголос таке сказати, але відчуваю, що потрібно це зробити. А як бути, я просто не знаю.

Багато років тому у нашій родині сталось дещо, після чого мій чоловік припинив спілкуватись із рідним братом. тут, звісно є й моєї вини трішки, але то швидше була остання крапля у переповненій чаші терпіння.

Відтоді ніхто в родині чоловіка між собою не спілкується. брат чоловіка з нами не має ніяких контактів. а свекри стали на його бік у тій ситуації.

Мені навіть краще було, якщо чесно. наша родина була тільки нашою і ніхто не вмішувався, але нині свекруха от от на той світ піде.

Я розумію, що понесе вона із собою образу на сина, хоча ображатись там нічого, тут тільки моя вина і все.

Читайте також: Я довгі роки жила з чоловіком за кордоном і рідко бувала вдома. Для мене у мами нашої завжди була одна відповідь на всі питання – все добре. Я вірила їй свято, аж доки одного дня до мене не зателефонувала сестричка рідна

Мій чоловік значно старший за свого брата. У той час коли він став на весільний рушник нашим дітям було уже по 10 років, ми міцно стояли на ногах, тримали власний магазин і кафе.

На саме весілля ми дуже витратились, адже брат був студентом, а батьки не мали змоги оплатити забаву повністю. Я думала що на тому й усе. Ну справді, вклали ми не мала у свято до якого мали опосередковане відношення.

Але ні ж. Чоловік мій надумав ще й гроші дарувати і досить значну суму. Не скажу, що б ми збідніли, але якоїсь миті мені стало дуже образливо. Ми ж і так витратились, ну нащо ж так багато у той конверт пхати.

Ну і коли дарували ми гроші, то в конверті була геть не та сума яку планував туди чоловік покласти. Я тоді постаралась і досі вважаю, що тоді вчинила вірно.

Але того дня усі ті конверти приймала моя свекруха і наш поклала окремо. Не знаю, що спонукало її до цього, адже від усіх гостей конверти йшли у спільну тацю, може й сама які плани мала, але не те важливо.

Буря піднялась майже одразу після обряду дарування. Свекруха відвела чоловіка мого убік і почала соромити, що той брата не любить і не поважає. Мовляв, з його статками міг би й розщедритись. Чоловік був обурений, адже впевненість у ньому була, що все він зробив вірно.

Слово за слово і здійнялось казна-що. Жених втрутився, свати почали підливати масла до вогню. Пішли ми із того весілля і відтоді ні з ким не спілкуємось.

І от, нині свекруха моя на порозі вічності. Знаю, що мій чоловік повинен із мамою попрощатись і бачу, що йому це потрібно, але він не піде – досі йому у вухах мамині слова.

От я і не знаю, як бути. Той вчинок мені спокою багато років не дає. Розумію, що вчинила то я вірно, принаймні для своєї родини, але совість спокою не дає.

Якщо розповім усе, то чоловік не простить і діти не зрозуміють. А якщо змовчу, то хіба зможу спати спокійно?

Як же бути?

22,07,2023

Головна картинка ілюстративна.