Я довгі роки жила з чоловіком за кордоном і рідко бувала вдома. Для мене у мами нашої завжди була одна відповідь на всі питання – все добре. Я вірила їй свято, аж доки одного дня не приїхала додому без попередження.
Зі своїм чоловіком я познайомилась під час своєї роботи на круїзному лайнері. я була студенткою, а він відпочивав у компанії друзів. На круїз випадково потрапив – один із друзів занедужав і йому довелосьзайняти його місце. Тепер ми називаємо це долею, адже ми із ним дві половинки одного цілого, які були розкидані світом.
Живемо ми в Австралії у його будинку. Спочатку, мені було дуже незвично але завдяки люблячому чоловіку, його увазі і підтримки тепер я те місце називаю “домом”.
В Україну я приїздила вкрай рідко. Уже без мене у тата із мамою з’явилась ще одна дівчинка – моя молодша сестра. Оскільки ми з нею бачились за життя разів зо п’ять, то й близькими ніколи не були. Наше спілкування відбувалось на рівні “привіт”, “бувай”.
Минуло двадцять п’ять років відтоді. Мої діти уже дорослі і майже самостійні, я не була в Україні цілих вісім років і цьогоріч на мамин ювілей вирішила зробити їй сюрприз.
Все було прекрасно, і зустріч і родинні посиденьки. Звісно. важко бачити батьків і розуміти, що вони уже геть не молоді, і що роки беруть своє. Хоча, ніхто із нас не молодіє, чи не так?
Аж тут у двері хтось подзвонив. на порозі стояла моя молодша сестричка. Вона була зарюмсана і з сумкою речей. Але замість того, аби впустити її, татостав на дверях і сказав, що не впустить її і що та має іти до чоловіка.
Мені втрутитись довелось, хоч мама і спиняла. Сестра зайшла у дім, а тато із мамою усім своїм виглядом давали їй зрозуміти, що та тут тільки через мою присутність.
Виявилось, що чоловік моєї сестрички інколи гарненько за комір заливає. Вона так і каже, що той добрий і турботливий. але все це кудись зникає після першої ж. Тоді їй доводиться бігти до друзів. мені було шкода сестри, але найбільше дивувала реакція моїх батьків:
— Ми її просили розлучитись. Ми їй квартиру хотіли придбати окрему. аби мала свій куток. готові були свою розміняти. Вона й погодилась, ми вже все розпочали, але щйно Єгор на порозі із квітами стояв – спокійно зібрала речі і пішла до нього. ніби не вона тиждень тому посеред ночі у двері стукала. ну раз. ну два. Тут ніякого терпіння немає. Ми старі, нащо нам ці сцени?
Я не розуміла, як вони так можуть говорити, адже це рідна донька? Я сестрі одразу запропонувала їхати до мене. Потрібно було оформити певні документи, але я готова була взяти на себе всі витрати. Вона ж моя сестра, ну хто їй допоможе, якщо. навіть батьки відмовляються.
І знаєте, тепер я не впізнаю своїх батьків. Вони мені говорять постійно, що я роблю велику помилку. мовляв. вся ця затія приречена і що сестра ніколи свого Єгора не покине. Ще й додають, що попереджають, бо про мене дбають.
Не знаю. чи то у них вікове, чи вони завше такими були. але я тго не знала.
Скажіть, хіба я не правильно роблю? Як мої батьки можуть себе так поводити, вони ж бачать. як важко сестрі зараз?
18,072023
Головна картинка ілюстративна.
