З моєю найкращою подругою ми знайомі ще з університету, разом запалювали у далекій юності, а тепер дружимо сім’ями.
Коли я вийшла заміж, мій чоловік швидко призвичаївся до нашого жіночого колективу, і часто проводив з нами час. Пізніше також чудово увійшов до нашої компанії і чоловік Юлі – Віталій, який за роки став не лише близьким другом, а й хрещеним моєї дитини. Він чудова людина та ідеальний сім’янин.
Після декрету я допомогла подрузі влаштуватися у велику телекомунікаційну компанію, де працювала сама вже декілька років. Це не вартувало мені особливих зусиль, адже в бухгалтерію завжди потрібні були нові працівники — часто жартували ми з колегами. І хоча у нас зібрався суто жіночий колектив, на диво здорову атмосферу в офісі створював наш головний бухгалтер. Молодий, але водночас дуже освічений чоловік, із зовнішністю з якою можна було сміливо крокувати подіумом, а не просиджувати штани в бухгалтерії.
Олександр Сергійович уміло керував великим відділом. А я завжди поважала його за справедливість та принциповість. І хоча спочатку в офісі проходили змагання за серце шефа, пізніше з’ясувалося, він щасливо одружений і має маленьку доньку.
Після того, як Юля пішла на роботу, щось змінилося, — поскаржився якось Віталій, сидячи у нас у гостях. Враховуючи те, що тоді я не бачила причин для занепокоєння, порадила другу списати все на параною, що розігралася в його голові. Але наступні події вразили і мене теж.
Щорічний корпоратив був призначений вже цієї п’ятниці. Юля до нього готувалася особливо ґрунтовно, упорядковуючи себе з ніг до голови, адже це її перше у житті свято у нашій фірмі. І ось офіс прикрашений, ящики з шампанським куплені, фуршет замовлений, а що найголовніше – здані останні цього року звіти, настав час розслабитись.
Після привітань шефа та кількох осушених келихів, за розмовами з колегами я зовсім забула про Юлю. Тільки би вона не образилася, подумала тоді. Взявши «мировий» келих шампанського, я пішла на пошуки подруги. Безрезультатно обійшовши весь вільний простір, було вирішено пройтись кабінетами.
І ось відкривши чергові двері, я побачила в темряві силуети, і лише увімкнувши світло, усвідомила що відбувається. Моя подруга і мій шеф були разом у порожній кімнаті. Пізніше Юля пояснила мені, що це нічого не означає. І хоча вона не збиралася кидати чоловіка, розриву у стосунках із Олександром Сергійовичем також не було у її планах.
Мені щиро шкода Віталіка, який поки що ні про що не здогадується. Адже він теж мій близький друг, і для мене нестерпно приховувати від нього побачене. Я не могла дивитися Юлі у вічі, вони були наповнені брехнею.
На роботі мені стало важко знаходитися, адже кожного разу бачачи шефа, я представляла його дружину, яка думає, що їхня сім’я ідеальна. Ну чому перестав цінуватись священний інститут шлюбу? — це питання тривожить мене до сьогодні.
Я маю намір розповісти Віталію про побачене. Нехай потім розбираються, як хочуть! Але це несправедливо, що вона так його обманює! Звичайно, трохи сумніваюся, чи варто встрявати у їхні особисті стосунки. Що порадите?
