Колишній чоловік живе своїм життям і виховує нову дитину, а ось його мама все ніяк не заспокоїться. Постійно пхає носа в мої справи. Причина для цього дуже благородна – вона про внучку переживає. Краще б трясла сина, щоб він внучці грошики пересилав справно.
Наш з Володею шлюб проіснував шість непростих років, а потім моє терпіння увірвалося. Не зупиняло ні те, що я залишуся одна з дитиною, ні вмовляння рідні, що дитині потрібен батько. Диванний чоловік з регулярними забігами в гречку мене не влаштовував навіть як джерело хоч якихось грошей.
Свекруха, Вероніка Павлівна, яка ледь терпіла мене все наше спільне життя, раптом запалала турботою про наш човник, що стрімко йшов на дно. Мабуть, прикинула, що після розлучення дорогоцінний синочок прийде знову жити до неї. Інших причин для настільки трепетної турботи я не бачу.
– Як же ти дитину без батька залишиш? Він не п’є, гроші в дім несе. За що ти на нього розсердився, – дивувалася свекруха.
Мабуть, мені потрібно було радіти і триматися за чоловіка тільки тому, що він є. Чудовий варіант, так. Пояснювати щось мамі чоловіка я сенсу не бачила.
Чоловік на пропозицію розлучитися відреагував почісуванням голови, а потім пішов збирати речі. По фінансах вирішили договоритися самі, ділити нам особливо нічого, тому що квартира моя, а машини або чогось ще цінного ми не нажили. Телевізор тільки чоловік забрав, але його я віддала без жалю.
Володя вже через півроку обзавівся новим кохання і порадував свою маму звісткою про скору появу чергового внука. Але Вероніці Павлівні було не до того, вона стежила за моїм життям.
Після нашого з її сином розлучення колишня свекруха прийшла і заявила, що хоч вона тепер і колишня свекруха, але внучка їй все одно рідна, з нею вона буде бачитися. Я була тільки за, якщо хоче, то нехай бачиться. Під цим пристойним аргументном Вероніка Павлівна почала ходити до нас кожного тижня.
Це було дивно, тому що раніше вона так за внучкою чомусь не сумувала, а тут так зачастила. Потім вже стало зрозуміло, що їй потрібно було вивчати обстановку – чи не привела я когось, а що про мене сусідки у дворі кажуть, а чи не почала я шикувати на гроші її сина.
У мене після розлучення почалося зовсім інше життя. При чоловікові всі вихідні ми проводили вдома – в суботу я розгрібала квартиру і наготовлювала їжу, а в неділю кожен займався своїми справами. Витягти чоловіка кудись було цілою пригодою. Йому нічого не треба було – є диван, телевізор, ось і все, а якщо ще й бокал пінного, то взагалі він в раю.
А після розлучення я раптом зрозуміла, що квартира менше часу потребує, цілком вистачає по чуть-чуть прибирати протягом тижня. На кухні теж днювати не треба – ми з донькою їмо трохи і приготувати на один раз нам їжі – не проблема, не треба наварювати каструлями.
Тому у вихідні ми почали зустрічатися з друзями, ходити в парки з подругами, гуляти, виїжджати на одноденні екскурсії та до друзів на дачу, в загальному, проводити час весело і з користю. І це все не давало спокою Вероніці Павлівні.
– Ти тягаєш дитину в незнайомі компанії! Невідомо чому вона там навчиться! – Підібгавши губки вимовляла вона мені.
– Які незнайомі компанії? Це мої друзі, ми відпочиваємо разом. Там і інші діти є, доні там цікаво.
Але свекруха продовжувала висловлювати невдоволення. На її думку, я повинна була сидіти вдома разом з дитиною. Правда, мені було незрозуміло, що нам робити з нею вдома. Але у свекрухи і тут була відповідь – вчити дівчинку готувати і прибирати.
– Вона ж майбутня господиня! А хто її має вчити, якщо не мати?
Я не вважала, що в такому віці дитину потрібно навантажувати справами по дому. Свої іграшки вона прибирає, ліжко застеляє, тарілки в раковину ставить, свої речі на стільчик складає – цілком достатньо.
– Ну так, сама господиня ніяка і доньку нічому не навчиш, – фиркала мама колишнього чоловіка.
Якось я дістала нову зубну щітку, а стару забула викинути, вона так і залишилася стояти в стаканчику. Вкотре бабуся прийшла до внучки, вирушила мити руки, а з ванни вийшла з таким виглядом, ніби побачила тінь батька Гамлета.
– Ти що, чоловіків в дім водиш?! – Шепотом запитала вона.
Я не відразу зрозуміла про що мова, але вона мені розповіла про дві щітки в стаканчику, та таким тоном, ніби знайшла там юрбу мулатів. На що я сказала, що навіть якщо і вожу, то не її це справа. Я доросла вільна жінка і можу робити все, що захочу.
Вероніка Павлівна резюмувала, що немає у мене такого права, у мене дитина росте, я повинна її виховувати, яка я мати, якщо замість виховання дитини у мене голова про інше думає.
Я вже не стрималася і запитала, що ж вона сина свого не повчає, що у нього дитина росте, а він уже з новою жінкою живе і ще одну дитину забацав? А до старшої доньки навіть носа не показує вже який місяць і аліментів платить три копійки раз в три місяці.
– Це ти його покинула, і взагалі, він чоловік, він по-іншому влаштований, а мати повинна в першу чергу думати про дитину, – заявила Вероніка Павлівна.
Після цього я випровадила її з квартири і сказала, що більше я її до нас не пущу. Хоче бачити внучку – нехай гуляє з нею на майданчику, в парку, до себе забирає на млинці, але ноги її в моїй квартирі більше не буде.
Колишня свекруха обурювалася і грозилася зателефонувати в службу, що я не займаюся дитиною. Я сказала, що це її особиста справа, куди дзвонити, а я свого рішення не зміню. Третій тиждень тиша. Ні Вероніка Павлівна не з’являлася, ні служба. Сподіваюся, так буде і далі.
Фото ілюстративне.
