Розмірковуючи про сімейні стосунки, нагадаю приказку «Вчи дитину змалечку». Як про неї слід піклуватися з перших днів народження, так і про родинне щастя треба дбати з перших кроків спільного життя. Шкода, що про те ми, жінки, в перші місяці заміжжя часом не думаємо. А саме тоді, коли кохання у найкращій своїй порі, можна гарно все владнати.
Розповім про себе. Живемо з чоловіком більше десяти років. Він працює майстром у газконторі, я — на пошті. Маємо трьох дітей. В селі про нас кажуть — дружна сім’я.
А було колись таке. Чоловік на роботу йде раненько. Я ще раніше встаю, пораюсь по господарству. Спішу йому сніданок гарячий зготувати, все зробити, щоб він довше поспав. А то якось чую, гукає з кухні: «А що це хліба так мало? Чому ввечері не купила?». І таким сердитим, неприємним голосом. Від образи мало не заплакала: ось як дякує мені, що про нього піклуюся. Бачив, що я на роботі затрималась, не встигала у магазин. Та ще втомлена дуже. Змовчала, а він сердитий-сердитий на роботу пішов. Увечері спеціально хліба не купила. Сідаємо вечеряти, чоловік каже: «А хліб?». А я здивовано у відповідь: «Гадала, ти купиш. Адже знав, що нема, та й завжди з роботи повз магазин ідеш». Вечеряли в тиші, а зранку він перед сніданком у магазин побіг. Зрозумів…
Це було давно. А тепер у нас ніхто не рахується з тим, що зробив і скільки. Я затримаюсь на роботі, чоловік хазяйство попорає, у дітей уроки перевірить. А він пізно повернеться, то я вже все встигну і його виглядаю…
Автор – Світлана К.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
