fbpx
Історії з життя
Чоловік не хотів розпочинати цю розмову. Я вмовила його поїхати вдвох до неї. Щоби чесно все було. Ключі у чоловіка від квартири матері були. Ми взяли із собою деякі речі, зібрали сумки. Половину всього я віднесла до гаража, щось у шафах позачиняли. Найняли робітників і вирушили до свекрухи

У нашій квартирі ремонт потрібен був край. Вже років з двадцять нічим не займалися. У результаті вирішили щось змінити. Звісно. що жити в квартирі де стіну зносять ніхто не буде, тож вирішили поки у свекрухи пожити.

Я підозрювала, що Алла Єгорівна не дуже буде нам рада. Хоча в неї однієї простора трикімнатна квартира. У дочки із зятем своє житло. Кожен хотів жити окремо. Їй усе подобалося. Діти грошима допомагають, пенсія нормальна, сама собі господиня.

Чоловік не хотів розпочинати цю розмову. Я вмовила його поїхати вдвох до неї. Щоби чесно все було. Ключі у чоловіка від квартири матері були. Ми взяли із собою деякі речі, зібрали сумки. Половину всього я віднесла до гаража, щось у шафах позачиняли. Найняли робітників і вирушили до свекрухи.

Її вдома не було. Ми внесли всі речі та вирішили приготувати вечерю. З’являється на порозі Алла Єгорівна.

— Що ж тут твориться?

— Ми ремонт робити почали. – повідомляє їй чоловік.

— Ну, ремонтуйтеся. А я тут причому?

— Та ось перебралися до тебе на час ремонту. Адже брудно там і запорошено.

— То треба було зі мною порадитись. Хоч би попередили мене.

Зрозуміло, що виганяти нас вона не стала. Але явно виявляла невдоволення. Вона й до нашої доньки не дуже добре ставилася. Казала, що ми на неї надто багато витрачаємо. Краще б їй віддавали більше грошей. Хоча її ми теж не кривдили матеріально.

Я не торкалася їхніх грошових питань. Можливо, дочка давала матері грошей багато, а може й мало. Мене у цій сім’ї до фінансових питань не підпускали. Адже чоловік добренький, а я звикла підраховувати витрати до копійки.

Алла Єгорівна прийшла до нас на кухню.

— І чого це ви тут наготували? Пельмені із салатом. Я таким не харчуюсь.

Вона дістала з холодильника миску, налила собі рідкої каші. Харчувалися ми окремо.

Приходжу наступного дня з роботи. а в кімнаті свекрухи телевізор новий. Кліпаю здивовано. а вона радо повідомляє. що то мій чоловік їй придбав. Я до ного, а він лиш руками розвів, мовляв мамі треба. Тобто у нас ремонт, а мамі двадцять тисяч треба?

Згодом я чути почала як свекруха своє невдоволення тим щ син її ремонт у моїй квартирі робить висловлює.

— Зробиш їй там усе, а вона тебе виставить.

Я запитала навіщо така мова, а вона лиш очі круглі зробила і на сина свого дивиться.

Потім у мами чоловіка з’явився робот пилосос і відпарювач. Я отетеріла, тут і дитина розуміє звідки гроші. Почала з чоловіком говорити, що ми ще в себе нічого толком не зробили, нащо він так просто гроші розкидає.

— То як твою квартиру ремонтувати, то не розкидаємо, а як я мамі рідній подарунок зробив, так одразу й не так щось?

“Твою?”. То наша була увесь час, а тепер моя?

Місяць ми не прожили як я узявши речі повернулась додому. Чоловік залишився “поки” з мамою. Говорить, що їй одній складно і що вона без нього ну ніяк.

А ми з донькою виносимо будівельне сміття після робітників, миємо підлоги і спимо на кухні вдвох. Нам що? Нам легко

От тепер і не знаю, чи повернеться у “мою” квартиру син Алли Єгорівни, чи так і лишиться коло своєї мами.

17,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page