Те, що чоловік може покинути мене з дитиною я чесно кажучи, навіть і не уявляла. Але коли мій вірний єдиний повідомив мені цю новину і пішов грюкнувши дверима, я кілька місяців не могла прийти в себе і налагодити своє життя.
Наша десятирічна дочка Таня спочатку не могла зрозуміти, чому так склалося і вважала винною в тому, що сталося, тільки мене. Вона вважала, що я занадто багато часу приділяла роботі (я вчитель), а на сім’ю не звертала уваги. Це ще більше ускладнювало мій адаптаційний період. Я намагалася більше часу проводити з дочкою. Тому доходи впали, і моя подруга порадила мені подати на аліменти.
Чоловік, дізнавшись про це, втратив над собою контроль. Одного разу він прийшов до мене і приніс тест в якому було сказано, що наша дочка не є його дитиною.
Я знаю, що мій чоловік – єдиний мужчина за все моє життя, тому пішла туди, де зробили цей невірний аналіз. Але там мене почали заспокоювати і сказали, що ніяк не могли дати помилкові результати і порадили здати аналізи і мені.
Абсурд, але я здала все необхідне і дізналась, що дівчинка не є рідною і мені. Стало геть не смішно і ми з колишнім пішли до іншого центру, де все підтвердилось. Ми чесно кажучи одразу і не збагнули, що й до чого. Мовчки повернулись додому і довго не могли прийти в себе. Але обох хвилювало одне – де наша рідна донька. На якому етапі у нас опинилась чужа дитина?
Свою доньку ми знайшли у глухому селі. У тієї жінки дванадцять дітей і вона сама ніби дитина. Нашу доньку ми впізнали одразу – викапаний татко:
— А шо? – каже мені ця жінка, – Моя плакала і плакала, а твоя спокойна була. Ти там лежиш така уся багата, а у мене дома ще четверо. От я і рішила, шоб поміняти, яка разніца?
Я зрозуміла, коли то сталось. Моя донечка не природним шляхом з’явилась, чоловік тоді був у відрядженні а я після появи малої ще три доби спала і не могла з ліжка підвестись слабо розуміючи де я.
Тепер у нас дві донечки: Таня і Мартуся. Не скажу, що все прямо гладко і прекрасно, але ми намагаємось довести Тетянці, що любимо її пори все і що вона наша дитина. Мартусю вчимо елементарній гігієні і навичкам адекватного спілкування.
Сподіваюсь впораємось.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся