Дружина поставила пиріг у духовку, бо за годину мають з’явитися гості – подруга із чоловіком.
Вони з іншого міста. Подруга сказала, що напружувати не будуть: винайняли на дві ночі квартиру. Посидять трохи та підуть.
Чоловік почув новину і розсердився: «Надоїло все. З нашого дому не вилазить твоя мама, твої сестри, якісь родичі, подруги. Я хочу спокою. Ось що скажу: зустрічайся з ними на іншій території. І попередити хочу, що цих двох на поріг не пущу, а потім подам на розлучення».
У повітрі зависла пауза. Буде дуже соромно.
Спокійно пояснила, що так не можна: ми ж виховані люди. Дві години всього, а потім вона поведе їх гуляти.
Чоловік чути не хотів: вижену та вижену.
Дружина щиро заплакала, від безвиході.
А час стрімко летів: ось-ось з’являться на порозі. Потрібно одягнутися, вийти до під’їзду, зустріти і сказати, що терміново має піти. Вигадати причину. Як соромно буде.
Почала одягатися, а чоловік несподівано пом’якшав: «Добре, хай буде – цей раз потерплю. Тільки прошу обмежити кількість візитів».
І тут дзвінок – прийшли.
Роздягаються гості, а господиня про пиріг згадала. Через сварку про нього забула. Пиріг згорів – тільки викинути. І на кухні дим.
Відчинила вікно, щоб провітрити. І тут вкотре нерви підвели. Сіла на табуретку і заплакала. Від першої напруги не отямилася, і тут – друга.
Зайшла подруга, злякалася, втішала. Чоловіки в кімнаті розмовляють. А жінки обнялися, одна одну заспокоюють.
На кухні повівало прохолодне повітря з вікна, стало холодно, і жінка прийшла ніби отямилася. Хотіла посміхнутися – з’явилася винувата усмішка.
Подруга сказала: «Ходімо в магазин, купимо готовий пиріг. Чоловіки поки посидять».
Вийшли надвір, йдуть. Господиня розповідає: «У мого чоловіка почали з’являтися риси дивні. Терпіти не може мою рідню, навіть блідне від злості. Вони рідко приходять, я всіляко намагаюся, щоби не приходили. І мені страшно буває. Скаже мама, що збирається, у мене одразу мороз по шкірі. Невідомо, що чоловік викине. Ось і перед вашим приходом все повторилося».
Гостя запропонувала вихід: купити пиріг та піти пити чай у орендованій квартирі: «Там чайник є, чашки, а чай я взяла з собою. Не будемо твого чоловіка напружувати».
Повернулися, повідомили про своє рішення. Господар почув і сказав: Ні, нікуди вас не відпущу. Ми з Миколою, виявляється, земляки, і інтереси спільні. Жаль, що раніше не зустрілися».
Сіли чай пити, чоловіки так розмовляли, що зупинитися не могли. Жінки пішли на кухню.
Подруга прийняла господиню: «Знаєш, я така рада, що ми зуміли зберегти дружбу. Якщо чесно, то не вистачає тебе. Ти завжди зрозумієш правильно, тобі й пояснювати нічого не треба. Ми добре знаємо одна одну».
І далі: Треба було одразу про чоловіка сказати, щоб несподіванки не було. Ми ж не чужі. Думаєш, я образилася б? Ні, я б зраділа, тому що ти, як і раніше, довіряєш мені, отже, як і раніше, подруги».
Час йти. У передпокої чоловіки довго тиснули один одному руки і усміхалися. Пішли гості. І чоловік тихо сказав: «Знаєш так сумно, що всіх друзів розгубив. От цей Коля міг би стати справжнім другом. Жаль, що не в нашому місті живуть. Такий класний чоловік! Ой, як шкода».
Дружина м’яко докорила: “А ти їх вигнати хотів”.
Мовчить чоловік. Значить, варто сказати головне: «У тобі іноді немов щось дивне показується. Мені страшно. Ти тиснеш, забуваєш, що я теж маю право на життя. Будь чесним: мої родичі рідко приходять. Мама була півтора місяці тому. Ти несправедливий, розумієш?
Йому залишалося одне слово: «Вибач». І він його промовив. Може, схаменеться?
