Зарплату у приватній фірмі, де працював Максим, завжди видавали вчасно. Директор Віктор Сергійович вважав це справою честі. А тут сталося непередбачене: через невелику помилку гроші не встигли переказати в банк. Бухгалтерія стояла на вухах. Попереду два вихідних дні. Що робити?

Віктор Сергійович знайшов вихід: видати персоналу частину зарплати готівкою.

─ Раптом люди мали якісь плани на вихідні. Ми не можемо їх підвести, — твердо сказав він і розпорядився з цього приводу.

Максим отримав свій конверт, поклав гроші в портмоне і вирушив до ювелірної крамниці. Він вже пригледів колечко, яке збирався купити дружині на честь річниці весілля.

Наталя любила срібло, тому готівки цілком вистачило б на подарунок та букет квітів. Чоловік попросив упакувати ка у витончену коробочку, а сам попрямував до каси оплатити покупку. Кілька хвилин він з подивом намагався знайти портмоне в кишенях — нічого! Портмоне зникло.

Сказати, що Максим засмутився – нічого не сказати. Адже там були не лише гроші: усі банківські картки, документи. На їхнє відновлення потрібен час. А скільки незручностей! Словом, настрій був зіпсований.

— Треба пошукати, — подумав Максим і вирішив пройти весь шлях від фірми до магазину ще раз
Він ішов, уважно дивлячись під ноги, намагаючись розгледіти хоч що-небудь у сутінках.

Нічого!

Максим метнувся назад і знову пробігся шляхом.

Нічого!

Втомлений від безглуздої біганини, він сів на лавку в парку.

У голові була справжнісінька каша: миготіли думки про втрачені гроші, картки. О ні! Треба ж їх заблокувати, поки що…

Максим набрав відповідний номер. Так тепер ніхто не зможе розрахуватися моєю карткою в магазині.

Перед очима виникло засмучене обличчя дружини. Оце так привітав. Ні подарунка, ні квітів, ні грошей. У гірких роздумах Максим не помітив, як пролетіла ціла година.

Несподівано до нього підійшов безхатько в брудному плащі, дірявих черевиках і з відповідним амбре. Він присів на невеликій відстані і запитав:

─ У вас щось трапилося?

Розмовляти з ним не було жодного бажання. Але чоловік був наполегливим, виявляв щиру зацікавленість, тому Максим сам не помітив, як усе йому розповів.

У відповідь чоловік тихо посміхнувся і сказав:

─ Хіба це проблема? Подивися на себе, потім на мене: одразу заспокоїшся.

Максим на мить замислився. Контраст, дійсно, був разючим. Дивно, але йому справді стало легше. Щоб якось віддячити новому знайомому, Максим запропонував йому перекусити шаурмою – у кишені було трохи грошей.

Чоловіки поїли, поговорили про те, про це, а на прощання безхатько поплескав Максима по плечу:

─ Не хвилюйся, брате. Все у тебе буде добре.

Промовивши це, він пішов.

Максим теж подався додому.

Дружина, дізнавшись про те, що трапилося, не дошкуляла докорами, а навпаки: підтримала і заспокоїла чоловіка. Вони чудово провели вихідні, відклавши вирішення проблеми на наступний тиждень.

В понеділок вранці, у Максима, який домовився, що трохи затримається, задзвонив телефон:

─ Привіт, тобі на рецепцію принесли портмоне.

Максим за півгодини був в офісі.

Портмоне мало жахливий вигляд: мокре, брудне. Проте: документи, банківські картки були на місці. Дивно, навіть гроші нікуди не зникли.

─ А хто приніс портмоне? ─ запитав Максим.

─ Якийсь чоловік, схожий на безхатька.

Максим завмер. Потім кинувся до охоронців та подивився відеозапис. Він мало не розплакався, побачивши чоловіка, з яким їв шаурму в парку.

─ Спасибі, друже. Я навіть не знаю твого імені. Але я тебе обов’язково знайду.

Максим шукав кілька тижнів. Показував іншим безхатченкам фотографію свого знайомого. Дивно, але ніхто ніколи його не бачив.

Olena Sushkо.

Фото ілюстративне.