Зарплату у приватній фірмі, де працював Максим, завжди видавали вчасно. Директор Віктор Сергійович вважав це справою честі. А тут сталося непередбачене: через невелику помилку гроші не встигли переказати в банк. Бухгалтерія стояла на вухах. Попереду два вихідних дні. Що робити?
Віктор Сергійович знайшов вихід: видати персоналу частину зарплати готівкою.
─ Раптом люди мали якісь плани на вихідні. Ми не можемо їх підвести, — твердо сказав він і розпорядився з цього приводу.
Максим отримав свій конверт, поклав гроші в портмоне і вирушив до ювелірної крамниці. Він вже пригледів колечко, яке збирався купити дружині на честь річниці весілля.
Наталя любила срібло, тому готівки цілком вистачило б на подарунок та букет квітів. Чоловік попросив упакувати ка у витончену коробочку, а сам попрямував до каси оплатити покупку. Кілька хвилин він з подивом намагався знайти портмоне в кишенях — нічого! Портмоне зникло.
Сказати, що Максим засмутився – нічого не сказати. Адже там були не лише гроші: усі банківські картки, документи. На їхнє відновлення потрібен час. А скільки незручностей! Словом, настрій був зіпсований.
— Треба пошукати, — подумав Максим і вирішив пройти весь шлях від фірми до магазину ще раз
Він ішов, уважно дивлячись під ноги, намагаючись розгледіти хоч що-небудь у сутінках.
Нічого!
Максим метнувся назад і знову пробігся шляхом.
Нічого!
Втомлений від безглуздої біганини, він сів на лавку в парку.
У голові була справжнісінька каша: миготіли думки про втрачені гроші, картки. О ні! Треба ж їх заблокувати, поки що…
Максим набрав відповідний номер. Так тепер ніхто не зможе розрахуватися моєю карткою в магазині.
Перед очима виникло засмучене обличчя дружини. Оце так привітав. Ні подарунка, ні квітів, ні грошей. У гірких роздумах Максим не помітив, як пролетіла ціла година.
Несподівано до нього підійшов безхатько в брудному плащі, дірявих черевиках і з відповідним амбре. Він присів на невеликій відстані і запитав:
─ У вас щось трапилося?
Розмовляти з ним не було жодного бажання. Але чоловік був наполегливим, виявляв щиру зацікавленість, тому Максим сам не помітив, як усе йому розповів.
У відповідь чоловік тихо посміхнувся і сказав:
─ Хіба це проблема? Подивися на себе, потім на мене: одразу заспокоїшся.
Максим на мить замислився. Контраст, дійсно, був разючим. Дивно, але йому справді стало легше. Щоб якось віддячити новому знайомому, Максим запропонував йому перекусити шаурмою – у кишені було трохи грошей.
Чоловіки поїли, поговорили про те, про це, а на прощання безхатько поплескав Максима по плечу:
─ Не хвилюйся, брате. Все у тебе буде добре.
Промовивши це, він пішов.
Максим теж подався додому.
Дружина, дізнавшись про те, що трапилося, не дошкуляла докорами, а навпаки: підтримала і заспокоїла чоловіка. Вони чудово провели вихідні, відклавши вирішення проблеми на наступний тиждень.
В понеділок вранці, у Максима, який домовився, що трохи затримається, задзвонив телефон:
─ Привіт, тобі на рецепцію принесли портмоне.
Максим за півгодини був в офісі.
Портмоне мало жахливий вигляд: мокре, брудне. Проте: документи, банківські картки були на місці. Дивно, навіть гроші нікуди не зникли.
─ А хто приніс портмоне? ─ запитав Максим.
─ Якийсь чоловік, схожий на безхатька.
Максим завмер. Потім кинувся до охоронців та подивився відеозапис. Він мало не розплакався, побачивши чоловіка, з яким їв шаурму в парку.
─ Спасибі, друже. Я навіть не знаю твого імені. Але я тебе обов’язково знайду.
Максим шукав кілька тижнів. Показував іншим безхатченкам фотографію свого знайомого. Дивно, але ніхто ніколи його не бачив.
Olena Sushkо.
Фото ілюстративне.
